..з обкладинки гри..
В них є щось таке…знайоме…цікаво падаюче світло. Проступаючі капіляри…колись я був дурбельком, і дуже багато днів грав у Діабло 2. І ото мені доставляло знаєте шо? Що в мене були такі ж самі червоні очі як у нього. І я думав про те, що “треба до друзів доїхати поки вони такі”. Мабуть, тоді в мені жив якийсь явний косплеєр-придурок, котрий вважав то за щось таке. В будь-якому варіанті, автори ігор знають щось про очі.. 🙂
Не знаю що смішніше – те, що на наш блог дають посилання, чи те, що продають камеру, котра була згадана в тому ж блозі (серійник 777 явно фартовий)
…забудь про макияж.. Продовжувати читання Еб…шь, Альбина, еб…шь…
Не думав, що Schwinn мене ще чимось зможе здивувати, але ж…
За свої 698 баксів досить кайфовий. Шкода, що до нас їх офіційно не завозять…
Дивний спліт, котрий мені таки зайшов..
Скаржитись і слухати? Ок. ок…нити…
Серіал від Apple…скільки в тому всього, чи не так?.. Продовжувати читання Подивились серіал The Big Door Prize (Приз за великими дверима або ж “Предсказание”)
“..зараз я розповім тобі, як зустрічався з дияволом” Продовжувати читання Це має бути тут…бо ж..
Одна з речей, котру я полюбляю робити, це аналізувати. З’ясовувати що і через що відбулось, послідовність, першопричину. Доходити до якоїсь певної “істини”. Мені хотілось написати про неспроможність розуміти вчинки тих чи інших людей. Тобто що ними керувало чи ще щось. Чому люди роблять так, а не сяк. І раптом я зловив себе на думці, що я не хочу когось аналізувати. Приблизно так само, як в мене не виникає бажання останні тижні піти з камерою і щось познімати – мені не цікаво “як” і “чому” відносно когось.
З часом ти не починаєш звикати до війни, з часом тобі, скоріш, просто стає байдуже. І якщо твої короткочасні плани не можуть так чи інакше реалізуватись – тобі стає все одно на все інше..
Зазвичай, люди шукають контакту з кимось, щоб його вислухали. Почули його проблему. Читав навіть якось про думку, що в нашій країні психологи не актуальні, бо всі звикли один одному розповідати про свої проблеми. Тому нащо платити за те, що ти можеш отримати безкоштовно?..
Мабуть я досягнув нірвани (привіт, Курте!), бо останнє, про що мені хотілось би розмовляти – це про мої проблеми чи незручності. Ну, або ж, достатньо блогу.
Люблю писати комусь знаєте коли? Коли мені немає чого розповісти. Не з точки зору планів чи ідей – писати, коли ти від людини нічого не хочеш. Якщо тобі нічого не треба – тебе неможливо звинуватити в тому, що ти “пишеш тільки коли щось треба”. Золота середина..
