Автор: revolytion

Західна Україна – це…

…коли хтось палить резину чи то пластик, щоб приготувати своїм свиням їжу (коли поруч лежить купа дров), а ти, зі своєю хворобою (при якій починає пекти всередині наче ти випив кислоти, якщо вдихаєш дим, особливо токсичний), виявляєшся крайнім, бо ж викликав поліцію на те, що в тебе весь двір смердить пластиком чи резиною.

Потім тобі починають погрожувати, що “в податкову звернуться” (хоча історія замовчує, звідки у самих людей взялись гроші дах переробити в будинку, машину іномарку привезти, трактора купити, при тому що живуть в селі). Потім починають незаконно знімати на телефона твоє подвір’я (в першу чергу складені дрова, бо більше у дворі нічого не було) чи то з ідеєю їх підпалити, чи то дати комусь “наводку” щоб пограбували (це я додумую, принаймні останнє, але ж хто зна, хто зна…). Я не виправдовую русню, ні. Але часом “україння” теж *уйова. Просто під іншим соусом.

Прикрасьте цю всю історію тим, що ця сім’я то зверталась щоб з телефоном допомогли, то ми їм інтернет безкоштовно роздавали, то допомагали щось полагодити, то ділянку дали під те щоб вони на ній садили города. Сину їх допомагали розібратись з кредитом, подарували не найдешевшу військову аптечку. І…ось це, мабуть, віддяка така.

Ще є якісь питання, чому я хочу виїхати з цього “райського містечка”?..

Африканська мрія

Замислився над тим, що наш переїзд (кожен) називається не Американська мрія, а, скоріш, Африканська. Чому? Бо ж “Що? Брат переїхав за 80 км від Одеси? Нєєєєєє…ми так далеко не поїдемо…ми шо, здуріли?..ракхєрак, Дубно-Одеса майже 800 км.

“Шо? Та нє…ми ближче до родичів..” Відстань до родичів (Одеса) 397 км. До інших родичів 330 км. Історія мовчить про те що траса називається Е95 і Алісу я цитувати не буду. За те Київ 141 км -_-

“Шо? Та нє…нам і 15 соток хватить” – ну…якщо історія закінчиться тим чим зараз може – то “хватить. Просто ми, як сусід тут, взяли одразу 4 будинки оптом…”

Якщо мене хтось спитає, чому мене навчило життя – істерично зарегочу йому в обличчя…Сашку ж життя не навчило казати “назвемоїїКорічкою” за день-два до того, як тобі підкинуть під паркан помаранчеву кішечку…

Pentax разом з Тамроном творить дива..

Як приклад

Люблю, коли ти такий “ок…вийду на пару хвилин, щось поклацаю”, а результат наче ти і світло використовував додаткове, і загалом готовився до цього знімку. Насправді ніт, погода була похмура, трішки крапав дощ, знято було з рук, я фізрук. Пентакс+Тамрон 90/2.8+художній режим Високий контраст – вуаля. Не для конкурса, але мені і так приємно як воно виглядає 🙂

А в іншому…

..і Корсунь непоганий варіант. І звучить мило, і природа є. Ще б хоч один з варіантів будинків підійшов, і…”можливо це і є саме те. Те що мені так треба..”(с)Ostriv

Самопокращення

Помітив останнім часом, що коли пишу якісь записи у основний блог, типу останнього, намагаюсь якось “виправити” манеру написання. Перечитую, переписую, виправляю. Спроби навчитись доносити свої думки і інформацію у більш зрозумілій формі. Більш правильній? Можливо. З іншого боку, я не йду на якісь курси. Не читаю літератури по “правильному написанню”. Бо на мою думку це саме “правильне написання” є “сухі” тексти. Коли все вірно, але чогось немає. Чогось свого.  І от, якщо так подумати, це саме “своє” в кожного…ем…своє. Тобі або подобається манера написання, або ні. В якомусь сенсі, мені важче українською доносити всі ті думки, що в мені є. В тій формі, в якій я це бачу. Навіть гра слів не та. Точніше фрази часто ламаються.

Здебільшого, “мої читачі” це або знайомі, або ті, кому потрібна технічна інформація. Обидві категорії отримають інформацію в будь якому вигляді, тож…

Мабуть, тут більше перфекціонізму. Просто хочеться, щоб все виглядало так як ти собі уявляєш..

Вопросами – “Как стать теми, кого мир хотя бы ждет?”..

Таки нарив студійку…і де б ви думали? На Саундклауді…це той випадок, коли натикаєшся на “Керуак”…гм…десь я чув це ім’я…а, так…точно..це ж!.. Продовжувати читання Вопросами – “Как стать теми, кого мир хотя бы ждет?”..

One more time

Якось в дитинстві батько вирішив, що я вже дорослий, тож…купив мені лотерейний білет. Миттєвої лотереї. Перевірити наскільки я “фартовий”. Ну…як головне розчарування в житті – я не міг зробити щось корисне на поприщі вдачі, тож…білет виявився програшним. Не суть важливо. Важливіше інше.

Мій батько був досить азартною людиною, тож часто грав у ці всі лотереї. В нього була своя “схема”. Часом вона вигравала, часом…коротше ми не були тими, хто виграв джекпот. Якщо коротко. І я час від часу перевіряю цю, свою “фартовість”. І кожен раз нічого з тим не змінюється. Однак! Є інше, більш важливе.

Справа в тому, що хтось народжується “фартовим”, хтось “розумним”, хтось “майстровитим”. Не мені і не батьку не дісталась та сама “фартовість” (хоча, був день, коли він відкриваючи одну пляшку пива вигравав іншу, і так разів 3 підряд. Ото було свято). Йому дістались руки, котрими він міг заробити значно більше, порівняно з тими виграшами. Мені (в тому чи іншому вигляді) дістався мозок, завдяки котрому я можу легко помножити якусь суму (грошову) на 1.5 чи 2, при цьому часом навіть не використовуючи свої гроші. Тож…

Мораль така – дурня всі ті розіграші, лотереї, і інше схоже на них. Підійди до дзеркала. Подивись в нього. В тому, хто відображається, певно є якийсь талант чи навичка, завдяки яким він зможе отримати більше своїми руками або мозком. Ніж “фартовістю”. Але якщо виявиться, що фартовості в тобі більше – мій номер телефона у профілі. Бгг