Автор: revolytion

Завжди цікаво

Бачити тих, з ким спілкуєшся на свіжих світлинах. Зміни в людині, емоції. Та багато чого. Therefore дивно і смішно розмірковувати над тим, що чим далі, тим…менше роблю, а тим більше – менше публікую знімків себе. Бо ж…

Розмірковував над вчорашніми думками і дивився світлини. Намагався знайти період або час, коли я був на знімках щасливий. І знаєте, коли останній раз те було? Вірно, завжди. Ми міняємось. Точніше змінюємось. Внутрішньо, зовнішньо. Від обставин чи подій. Але завжди знаходилось щось добре, що викликало посмішку.

Часом пост починається весело, а закінчується сумно. Часом, навпаки. Просто часи зараз не дуже для селфачів. А дай мені дах, димохід, засрану у сажу мордяху – так одразу підуть робочі кадри 🙂

Вихідні сповнені спілкування і надії…

Вихідні нагадали день, коли ти у дворі встиг приділити увазі кожному з котів. Продовжувати читання Вихідні сповнені спілкування і надії…

Стан…

З розмови…

А ти з позиції “зараз” щось поміняв би?
І до речі, як стан твого самопочуття? – мабуть це доречно винести в одне питання. Мені не подобається незрозумілість мого стану. Котрий наче краще, але все ще не дуже. Тож. Хотів би щоб по здоров’ю було все як було до січня. В іншому…здається все можна пережити і вирішити, якщо немає якоїсь невирішуваної проблеми. З тим що вже третій місяць хворію, четвертий пішов…не впевнений, як те вирішити і чим воно скінчиться. Якраз написав лікарці своїй знову. Можливо знову треба на антидепрах сидіти, бо наче з ними краще було в цілому. Часом відчуття, що у тих покидьків одне бажання – вони розуміють, що відбувається з людьми весь цей час. Як руйнуються їх організми. Стан почуття гіршає. Як от ти по своїх станах помічаєш, я по цій хворобі. Думаю, що це одна зі “зброй” війни. Знищити людей зсередини і ззовні. Ми будемо іншими. Зсередини, ззовні. Війна скінчиться, хтось залишиться, на жаль, без кінцівок, хтось без життя, хтось без віри в щось чи когось. Грець з нею, з хворобою і наслідками. І загалом. Хочеться просто послати на ті три букви той корабель, і вистояти. Щоб вони повиздихали, а вони повиздихають, а ми в тому чи іншому вигляді вистояли і вистоїмо. І коли їх не стане, думаю в кожного з нас “відляже” і все покращиться і налагодиться. 

Пока дома нет никого – давай затушим свечи и..

..нальем какао вместо кофе…

Ця композиція відкликається в мені різними барвами…от і зараз, вона про щось нічне…перегляд чиїхось робіт. Музики…листування. Вона як таке собі заспокійливе. Я не впевнений навіть, чи не вона була першою, що я почув…вона про якийсь такий комфорт…котрий зі мною крізь роки…голос, музика…я все ще не можу відпустити це відчуття. Коли шкода, що це було колись і більше не буде…і радість від того, що це записано, і…завжди буде десь поруч…наче це співає людина, не котра десь зараз існує, а що існувала років сто тому…

“Пока дома нет никого – давай достанем лестницу и на луну залезем вместе.
В воздухе звон лишь нам понятных звуков, из груди наверх летящих песней.
Сколько времени уйдет на просчёт циферблатов точных.
Зависнем в одной секунде и всё.
Всё гораздо проще…”

Цитата фром Девіант

Дуже сподобалось і зацікавило…

«Мережа Індри — це глибока й витончена метафора структури реальності. Уявіть собі величезну сітку; у кожній точці перетину є дорогоцінний камінь; кожен дорогоцінний камінь абсолютно чіткий і відображає всі інші дорогоцінні камені в мережі, як два дзеркала розміщені один навпроти одного, відображатимуть образ до нескінченності. Коштовний камінь у цій метафорі означає окрему істоту, або індивідуальну свідомість, або клітину, або атом. Кожен коштовний камінь тісно пов’язаний з усіма іншими коштовностями у Всесвіті, і зміна в одному коштовному камені означає зміну, хоча й незначну, в кожній іншій коштовності». — Стівен Мітчелл, Просвітлений розум

Арифметика

Якщо вірити підрахункам, то у нас все добре. Якщо вірити кредитній історії – то не дуже. Загалом, можна сказати що за роки існування нас тут, статки, принаймні, не зменшились. І то вже добре…бо з моєю любов’ю там-сям витрачати, думалось що по світу нас пущу. Ан-ніт. Більш-менш…

И я питаюсь искусственной пищей из книг и кино..

..По ночам так вкуснее и чище, но.. Продовжувати читання И я питаюсь искусственной пищей из книг и кино..

Людимилі

Прохання до тих, хто читає цей блог більше ніж 1-2 сторінку – відпишіть, я вам дам доступ, відредагуєте мої записи. Бо мене самого не вистачає, щоб себе самого перечитати і відредагувати. У вас (я бачу) більше часу, та й бажання це читати – гарна пропозиція 😀

Жартую, але мені дійсно не завжди цікаво занурюватись у думки, що були тут років 5 назад. Особливо 7-8 назад. Хоча…той період блог не вівся. Тим не менш, в голові кожен раз цокає лічильник…”8 років. Чи то другий, чи то третій клас був би вже…”

“Цей світ страшний, цей світ із війн
Земля страждань, ковток сумлінь
Цей світ не твій – ти зрозумій
Діра у серці, вітер віє…”

Мабуть так я сприймаю світ навколо через 8 років. Ще не повних, але ж…

Щоцікаво

З періодичністю раз у 7 років я дивлюсь на ринок машин. Хуєю з цін. Закриваю ринок машин. Ні-ні. Я все розумію. Що всі нормальні люди купляють “бляхи”, все таке. Але ж єптітькоптіть. Це той самий випадок, коли в тебе не з’являється через ці самі 7 років розуміння, що ти став якось ближче до того, щоб щось таке купити “просто тому що ти на це заробив”.

Загалом, є дві крайні точки зору:

  1. Я так само не розумію, схуяль їздити машиною, якщо тобі треба проїхати 2-3-5 км в один бік
  2. Схуяль брати машину за 700-800к грн щоб їздити 2-3-5 км в один бік.

По справах – ровером швидше і зручніше. По “поїхати кудись” – ну..ок. Як часто ви їздите машиною кудись далі, ніж 50 км? Отож-бо й воно…