Автор: revolytion

Ну…тепер і таке вміємо..

Було

Стало

Можливо не дуже акуратно, але…зекономив або кілька сотень на шлейф, або кілька тисяч на заміну матриці. Той рідкий випадок, коли на шлейфові вигоріли пару доріжок, котрі відповідали за підсвітку матриці…

За фактом, більше нервів ніж роботи. Хоча…якраз таки така робота заспокоює нерви, коли вона вдала…а вона цілком собі вдала

How to

Як відрізнити фотографа від аматора? Легко. Фотограф знає як назвати той чи інший знімок, тому що ім’ям він намагається показати той зміст, який він хотів зробити.

Дивне відчуття…

Наче нескінченний тестовий період. Наскільки ж я став обережний…втім…

“Я не выдам себя, осторожность моя не напрасна,
Чем приятней начало, тем гаже финал и ужасней.”(с)Flёur

Коли людина займається промоушеном (це ж так зветься?) – важко зрозуміти, де закінчується цей самий промоушн і починається спілкування. І навпаки. Треба вчитись брати від всього по максимум. Навіть від “тестових періодів”.

Серце сумом живиться

Часом здається, що я сам шукаю те, що буде викликати біль..

Цей нічний павучок тому доказ. Знайшов його, коли він сидів на мисці. Подумав що без однієї чи двох, але математик з мене поганий, тож в результаті нарахував три відсутні лапки. І мені шкода його. Як будь якого іншого павучка чи ще когось. Скоріш за все прийшов з дровами, котрі заносили. Хотілося б сподіватись, що ти сам не є причиною того, що в когось не стало кількох кінцівок. Бо ж якщо ти собі такого не побажаєш, то не слід бажати і комусь іншому.

Хтось сумує за людьми без кінцівок, хтось за котами без них, а мені достатньо створіння, котрого більшість розчавить і не побачить навіть. Для мене важливий кожен. Починаючи з павучків, і навіть менше ніж цей. Бо ж я вважаю розумним створінням все що має можливість зростати і розвиватись. Окрім наших котів. В них розум, якось, не з’являється з часом…

Люди діляться

Я приблизно однаково люблю певну сексуальність у творчості, як і деякі цікаві думки, як і деякі особисті речі, які людина доносить іншим. Тобто, якщо ми візьмемо мотузку, яка сплетена з кількох ниток, у ній одна нитка буде про сексуальність, друга про сенс, третя про душу. Коли ці три нитки переплітаються, ти отримуєш повноцінне сприйняття людини. Втрачання будь-якої з ниток веде до того, що людина впадає в крайнощі. Якщо ви стикалися з людьми, у яких 90% профілю зайняті знімками своєї дупи або пеніса – ви зрозумієте, про що я.

Більш гармонійними є люди, у яких світосприйняття має на увазі якусь відкритість із кожної зі сторін, даючи тобі більший доступ до внутрішнього світу людини. Це як страва, яка однаково має відмінний рівень солі, гостроти та спецій. Коли всього у міру і ти насолоджуєшся людиною наче вином. Але вино буває кислим.

Більшість людей, якщо не всі, з якими я спілкуюся, діляться двома гранями із трьох, у тих чи інших пропорціях. Іноді навіть швидше однієї. І це створює певну внутрішню спантеличеність, що прихильність людей до нас не має навіть рівня близько 70%. Але повернемось до творчості.

Я полюбляю, коли роботи людей носять підтекст, але не вганяють у фарбу у всіх сенсах. Отримую справжнє задоволення від тих, хто сприймає всі грані себе і навколишнього світу. І можуть правильно дотримати кількість кожного інгредієнта. Тобі легко дихається з такими людьми і легко діється. Вони надихають тебе створювати щось схоже, але своє. Повітряне, яскраве, яке має викликати насолоду. На жаль, не всім це дано.

Ваша творчість може бути різною, але тільки якщо ви вкладаєте в неї всього себе – тільки тоді вона може бути сприйнята кимось. Коли він бачить ваші почуття та емоції в тому, що ви створюєте.

Милота

Дивлюсь я на цемилуюся, і думаю про те, що якби не “оцевсе” з переїздом, то може ще за якийсь проект взявся би. А ще…ще згадав, що на Фелті нова резина простоює, на котрій я жодного разу не їздив. Аж цікаво, як він буде себе з нею вести…

Велосезон в мене не закінчується, але двоколісний ще й не починався 🙂

 

Ну…

Або в мене фанат, або ненавистник. Схрестив пальці (хочбидругийхочбидругийхочбидругий)

Не доречно приводити постійно цитати з приватної розмови, але коли то самоцитування, то, мабуть не страшно.

“Моїх співрозмовників (реальних, тобто людей з котрими підтримую зв’язок) це…ти. Олексій, котрого знаю років так 16-17 і якого згадував як програміста (наче згадував), мужик з Нової Зеландії з яким спілкуюсь англійською. Гм…наче все. Сусідів не рахую, бо то спілкування з чіткою причиною (бо сусіди). Три людини, за яких я чіпляюсь. По кожній можу привести список на пару сторінок “чому”. “

Вчора сидів, втика на Девіанті в українське комьюніті. Думки розділились на кілька окремих потоків. В першому “і нащо?”, в другому “не цікаво”, в третьому “о…відчуваю себе плавцем у Ганзі”. Вичіпив пару митців цікавих, в іншому…я на “стєроїдах” це людина, котра цілком задовільна (вдоволена) наявністю трьох людей. Потайки я дивлюсь статистику. Потайки розмірковую, чому мене шукали в той чи інший час ті чи інші люди. Реально ж…мабуть, я не шукаю когось (в повноцінному розумінні “шукаю”, а не вчорашнє) бо й не хочу, щоб мене знаходили. Бо публічність накладає відбитки. А я тільки своїм ніком їх “наклав” на повну біографію. І я не хочу його міняти якось. Бо ж це я. І…той, що інший я. Він тим і чудовий, що він живе параллельно. Має свою історію. Творчість. Він той, хто майже не пересікається з цим мною.

Якщо я вирішу кудись злямзитись, мережа забуде, що таке revolytion. Раніше я думав, що ці ресурси будуть жити поза мною, зараз я думаю, що в певний час я стану жити поза цими ресурсами. Коли ми переїхали сюди я обнулився. Все що мав в Одесі, по суті, в нуль. Хотів би вірити, що наступна зупинка після цього переїзду стане подорожування вдвох, десь якомусь трейлері. Мене просто таки тягне якась романтика місць типу австралійський пейзажів. Чи американських пустель. Але то дуже фантастично якось. В цілому, хотілось би жити десь в іншому місці “на старості”, займатись якимись іншими справами, і робити те, що не робилось до того. Якщо пенсію бачити у 40-45, то її я б хотів зустріти десь так. Час покаже.

Мабуть останнє, про що я хотів би думати років через 10, це про десятий строк зельонського чи когось ще, та й загалом. Бо, мабуть, мене не стільки дістала країна, як те, що її наповнює. Починаючи з певних осіб, закінчуючи тим направленням, куди воно все часом рухається…