Категорія: Думки

Chemical romance

Якщо так подумати, то моє життя, все ж таки, стало пов’язаним з хімією. Не візьмусь о пів на четверту рахувати кількість за рік, але…частково то Хондроітін з Глюкозаміном. Частково то Амітриптилін. Частково то Омепразол з Домперидоном. Частково Метамізол натрію (Спазмолгон). Я можу сказати “диви! Я можу без пігулок!”. Але щось мені то нагадує той чорний анекдот, де “- Мама, мама, диви! Я їду без рук! (через хвильку, з-за повороту) – Мама, мама, диви, я їду без ніг!”.

Смішно, але я задоволений. Чим? Тим, що хоч в чомусь я відповідаю самосприйняттю. Бо ж я можу мати нервові зриви, але я вважаю, що я “недостатньо працюю”. Я можу не мати грошей на те, щоб щось замовити, але вважати що “треба шукати товари”. Завжди здається, що ти недостатньо відповідаєш чомусь, щоб сміливо заявляти, що те в тобі є. Зараз я можу сказати “дивіться, я можу без хондропротекторів!” але ця гумореска може закінчитись за місяць-два…

Що мене дійсно бісить, так це кількість грошей, скільки йде на підтримку моєї життєдіяльності. Навіть якщо викреслити ідею самознищення, я не дуже розумію, якщо в 33 в тебе стільки ліків, то що буде в 40? Чи, недай боже, 50?..

Ну…з K-70 мене…

Той самий випадок, коли я отримав “свою” камеру

Чому саме “свою”? Бо ж…

З певних часів прийшов до думки, що річ стає своєю не коли ти платиш за неї в магазині. Вона стає такою тільки тоді, коли ти вкладаєш в неї щось своє. Звісно ж японський соленоїд не є частиною мене самого, але він цілком зможе вирішити питання цієї камери і дасть мені можливість за скромну суму (в Україні така камера зараз коштує нова близько 26к, вживана близько 19-20к, а в мене вона буде лише за 7-7.5к приблизно). Не так вже й погано. До речі…про “непогано”

Мені подобається американська обов’язковість. Вона не завжди є такою, але ж…

Традиційно кидав офери продавцям. Традиційно отримав відповідь, і…дещо дивну. На мій запит купити ноутбук за 90 у.о., продавець….запропонував мені його забрати за 45 доларів. Як бачимо, продавець забув составити одиницю “перед”. Як результат – до мене їде ноутбук вартістю 45 доларів, за котрий я давав 90 доларів…шик?..

Загадковість

Щось змінилось у Вордпресі. Не дуже розумію “шо”, але якось шось. Бо ж відвідувань більше, а розуміння того менше. Я думаю, що шлях приблизно такий – Tumblr-Wordpress-Блог. Бо ж на першому э реклама другого, де зараз багато хто заводить свої сайти Хоча це не точно.

Загалом, коли сам намагаєшся щось знайти, стикаєшся з головним питанням. Двома. Що і нащо. В такі моменти просто таки хочеться піти і пограти у щось “брудне”.

Помічаю, що в мене є більше, ніж я того потребую. І це стосується всього. Техніки, людей, ідей. Не вистачає чогось, щоб якось це все змусити працювати як треба. Не вистачає мене…

True

Перекручую в голові фразу, котру намагаюсь викривити для себе і так і сяк. Тобто наче мені дали завдання, і я маю дати відповідь чи вирішення його. Загалом, в мене є відповідь. Кілька. Продовжувати читання True

Голос…руки…сердце…звуки…

Або ж…

“..справжнє ніколи не буде останнім,
справжнє не можна убити у вітальні,
справжнє, коли ти не віриш у долю,
справжнє, коли не лякаєшся болю.

Не здаєшся без бою..”(с)Чайковська

У котів і мене є одна схожа риса. Ну…принаймні у котів після стерилізації…їх сцілюють слова і відношення. Як наліпка післяопераційна на шрамі.

Настане день, і ти мене вб’єш. Розтопчиш як хробака, котрий виповз на асфальт після дощу. Я завжди дивився під ноги після дощу, але й без того, певне, певних не встиг помітити. Це цикл життя. Іноді він справедливий, іноді ні. Поки я не впевнився в зворотному.

Скільки коштує ваша творчість?

Задумався над тим, скільки коштує творчість? Тобто, наприклад. Хтось має камеру. Додаємо до того вартість об’єктивів. Додаємо (якщо платно) вартість розміщення робіт. Підписка чи ще щось. І..яка ціна вимальовується?

Питання вартості завжди доречне там, де ти себе все ще питаєш “а чи не забагато воно коштує?”. І я цим питанням задаюсь кожен раз. По кожній камері що мав. Тобто, уявімо, що камера коштує 20000. Ти собі кажеш “ні, то дорого”. Чи можна припустити, що якби тобі дали 20000, ти б погодився нічого не створювати, бо ж “тобі заплатили такі великі гроші”. Чи це так не працює?..

На мою думку, сама ідея творчості не має мати меж. Будь яких. Бо ж то щось унікальне. Але то добре “у думках” так. Фізично ж ми залежимо від багатьох тих самих “фізичних” факторів, що впливають на наш вибір. Але чим далі, тим більше ловлю себе на думці, що то лише в мене так. Бо ж багато людей створює щось дивовижне на досить прості камери. Певна людина може крейдою на землі намалювати те, що ти не зможеш зробити найдорожчими в світі фарбами. Мабуть, воно або є, або його немає. І все ж…

Розділимо це все на два. У творчості співпрацюють тіло і душа. Для тіла важливо те, що ти відчуваєш, коли щось створюєш. Для душі сам процес. Мабуть зараз, з тою реальністю, в якій живемо, душа знаходиться наче в клітці, бо не можеш якось відволіктись. Тіло ж думає, що щось не так не з точки зору наповненості, а з точки зору технічного підходу. І маємо що маємо.

Ми сподіваємось що та чи інша придбана річ прибере війну і все інше, і ми зможемо створювати щось як раніше. Але проблема того самого “як раніше” в тому, що його не існує і вже не буде ніколи після. Багато чого втрачає сенс, коли не бачиш свого завтра…

Інертність або Sythnyscnm

Наявність грошей викликає певне відчуття інертності – тобто, коли “якщо є, то нащо ще?”. І то є логічне питання, але ж…

Я хочу написати пост. І тема є. І думки. Але поки я розумію, що в мене є робота – інші питання недоречні. І тут навіть не питання усидливості. Скоріш розуміння нерозуміння ринку. Що тим людям треба? Га?..

Колись

Я вважав патріотизм мірою чогось. Але за ці без малого шість років я побачив настільки його зворотньої сторони, що…не такий страшний диявол, як ті, хто прикриваючись “патріотизмом” (бо ж я пєтріот, а значить маю право робити все що завгодно) роблять гидкі речі.

Патріотизмом, як таким, страждають або надто дурні, або надто хитрі. В більшості своїй. Ні, дійсно. Є ті хто за “ідею”, але спитайте якось у них, в чому полягає суть тої самої “ідеї”…