Без тебя моя парадная…

Чомусь зараз, скоріш, в голові про

“и твоя кровь холодна,
как вода в моей ванной
и ты один в этой осени рваной.”(с)Chaykovska

Таке відчуття буває десь у серпні, ближче до вересня…коли ти вже відчуваєш початок осені. Знаю чому і чим викликане це відчуття. Не хочу ані пригнічувати його в собі, ані взрощувати. За це дяка антидепрам. Загалом, я не фанат їх, але ж коли ти все одно на них сидиш через свою ж нервову систему, то…чом би й не понасолоджуватись тими певними плюсами, що вони дають? З ними ти можеш казати про що завгодно, з’їжджаючи на те, що “це все вони”. Мабуть, цінність таких слів, приблизно дорівнюється таким самим словам, сказаним напідпитку.

В стані алкогольного сп’яніння є плюс. Бо перший і другий день ти ні про що не думаєш. На третій день ти починаєш розуміти, що жити так само, як попередні два, більше не слід, бо то вже в алкоголізм скатується. Зараз я приблизно у середині другого дня. 5-6 вечора, мабуть.

Проблема будь якого спілкування в тому, що з часом ти починаєш відчувати, десь під шкірою, певні етапи. Є так званий “етап Дайрів”. Він виник, коли я спілкувався з людьми на Дайрях відповідно. Ознаки його нагадують рух вантажного потягу, котрому знадобилось загальмувати. Він вже набрав ходу, несеться, і…ось. Інерція. У 7 Раси є однойменна композиція…там слова ще були..

“Сколько нужных слов
А мне нечего сказать
Инерция как плеть
Гонит меня назад
Где я мог стать
Самым главным
Поводом жить
Твоей весне
Но должен был сжечь
Я руки холодом
Чтобы узнать хоть что-то
О тепле”

Щось в цьому є. Навіть більше, я б сказав що для мене вірші Растіча за концепцією, яку я в них бачив, ближче до того ж Лєтова…з тою різницею, що коли щось цитуєш у нього – це як певний образ, котрий часом може бути чимось абстрактним, про що ти хочеш сказати. У Растіча ж, більше було по суті. Саме тому, мабуть, закінчу свою думку так:

“Расчёты компьютеров оказались неверными
В кострах красно-жёлтых сгорело последнее лето
Мне кашлем твоим окна в комнате вышибло
Да я стал суеверным слишком, наверное
А люди по-прежнему верили в праздники
За хлебным мякишем не видя большего
В надгробных надписях так мало спорного
Не жаль реального, жаль иллюзорного”

Заодно видалив сраний Тмблр. За*бав він мене. Обмежень купа та й тільки…

Роздрукувати і у рамочку

Чи то мій комплекс меншовартості заговорив, чи то дійсно приємно, коли людина, чию творчість ти полюбляєш, лайкає твої думки…

Хлопці, дівчата – це успіх!

Я не можу похизуватись тим, що пив з однієї пляшки з якимись музикантами, але мені достатньо факту, що цей комент був до запису людини, учасників гурту якої ми якось приймали у себе вдома. Іноді ти сприймаєш людей, як зірок, як щось недосяжне. Але, загалом, ці всі люди і…часом їм важливо, щоб їх сприймали звичайними людьми і відносились відповідно. Як от був фільм про Басова і його “работу в области искусства”

Це якраз фільм про те саме, про що я казав вище…

Між тим, дуже люблю цю композицію самого Грохоцького..

Дуже кайфове виконання

Відкопав…

“Я помню день, когда мы смотрели в глаза друг другу,
Не скрывая всю тяжесть секунд,
Застанет под мостом нас утренняя гроза
И трамвайный гул.

Тебе Керуак в гостиной, под виски и с колой лед
Вопросами – “Как стать теми, кого мир хотя бы ждет?”
В заброшенном городе, в старой комнате взорвать к черту все стены
Сколько лет в тупик, я уже привык забывать где мы…

И я, и ты, и целый мир сквозь пальцы падает вниз все время врем
И я, и ты, словами где не сдаваться, что не сбылись сегодняшним днем
Будем я и ты, и я, и ты, и я, и ты, и ты…

Я помню день, когда мы сжигали мосты,
Забыв про все обиды и падали в первый снег
Глотая жадно воздух, перешли на ты, смотря на верх

Тебе не убить соседей, не стать Зои Дешанель.
Из сна превратится в ветер, останется только день.
Таблетками Эшера, жить сумасшедшими, любить по памяти.
Проснутся вместе в мире тесном, сжатом нами…”

“Помнишь, наверно раньше все было лучше или совсем по другому, слушай
Если это последний – давай сделаем вид незаметно, что
Мы еще вместе, может сработает я не надеюсь тоже
Просто уйти без слов, без взглядов
Видимо, это больше не надо нам…”

Гм…це відкриття…

Той самий випадок, коли читаючи текст нічого не зрозумієш…

Дім – там, де дим
Океан – це Земля
Живий навпаки
Вдихає до дна
Гра йде до тла
Гастролі пера
Чорнило в руках
А серце в морях

Перепишеться весна
Чорнила – тесак
Самотня весна
Приходить сама
Моя самотня весна
Трактує Версаль
Лісабон-океан
Мій милий корсар

Бо текст дивний. Але цей спів…голос, мелодія…щось від Весни в Сан Блікко, щось своє, цікаве…треба буде послухати ще…

Все лекарства, что ты узнала, водят тебя по краю…

Все лекарства, что ты глотаешь пачками, не помогают..

Кури, дорогая, кури
Дай мне увидеть все твои части
Забудь меня и можешь смотреть “Анатомию Грей” для счастья(c)Orange House

Цікаво, що Кирил, з яким я ніколи не спілкувався (майже) був єдиною людиною чоловічої статі, відносно якої мені було цікаво, про що всі ті назви в текстах. Хто ці люди, що вони створювали, про що були ті чи інші твори, згадані в композиції, і чому саме вони….

Скажи мне где ты, скажи мне кто ты
Любить тебя снова, или забыть обо всем
Километры, годы
Сотни знакомых комнат, где все тот же сон
Шаг линий, рук сходство
Все поменяли на ожидаемы приз
Из пыли и мертвых окон
Бессмысленная моя
Сорокаваттная жизнь

Чем ты хуже отражения в зеркале?
Кто превратил тебя в бессмысленный трафик?
Сердца стук поставлен на повторение
Мы с тобой лишь пятна на фотографиях
Хочешь сбежим на край комнаты
Здесь счастье только в цифровом виде
Уже не живые, но еще не покойники
Вселенную придумавшие на подоконнике
Комплексы нас в зашифрованном видео
Детская мечта в переработанном виде
Хочешь – выключи и слушай
Как бьется сердце в такт метроному.

Знаєте що я придумав? Йдіть нахуй ті, хто вказує мені, що слухати і чим цікавитись…бо коли мені було паршиво – вас поруч, чомусь, не було…а ця музика була і лишається…

Переbahroмування

Якщо так подумати, то мої, найбільш тригерні спогади відносно людей, мають свій музичний супровід. Наче як когось ховають, а позаду йде оркестр. Продовжувати читання Переbahroмування

Я за тебя…(Верните мне мою любовь)

Кто знает, кто-то слышал –
Есть над нами что-то выше;
Выше неба, глубже моря,
Дальше той звезды…

Я знаю, ты тоже,
Проникая мне под кожу,
Под общим наркозом –
Верните мне мою любовь.

Твой голос, моё сердце
Залечит за плечи.
До капли, до крови
Верните мне мою любовь.

Остыла кровь, остыли мы.
Я за тебя борюсь, ты за меня борись!
Остыла кровь, остыли мы.
Я за тебя молюсь, ты за меня молись!..