“Залишатись людиною”. Думав написати про те, що одна з найважчих речей – це залишатись людиною, не дивлячись ні на що. Але що є таке “людина” в суті своїй?
Якщо взяти зріз людей, котрих я знав за життя, можна припустити, що відсотків на 80% люди складаються з поганих речей. Злість, заздрість. Бажання бути краще за інших. Не дивлячись на ті методі, котрі дозволять цього досягти. Загалом, виходить, що не так вже й важко “залишатись людиною”. Тож ця фраза сама по собі руйнує суть думки, котру ти хочеш донести. Інша справа таке слово, як “людяність”.
Цікаво, що у грі японської компанії From Software (Dark Souls) є така характеристика, як “людяність”, котра зменшується, коли персонаж вмирає. Тож, припустимо, за теорію, що “людяність” в класичному розумінні зменшується, коли “вмирає” частина нас, з тим що ми в чомусь розчаровуємось. І тоді фразу можна побудувати, як “одна з найважчих речей – не розгубити людяність”. В цьому вже більше сенсу, як на мене. Так от.
Кожен раз, роблячи щось, задаюсь питанням – що б я відчував, якби в тій чи іншій ситуації зробив якось так, а не інакше. Тобто, якби ту чи іншу річ зробив не я відносно когось, а хтось відносно мене. Як би мій світ змінився від того? І коли внутрішнє “я” залишається невдоволеним результатом – робиться так, як…”слід зробити”?..мабуть..
Вже писав якось про цитату пісні “НН”, де були слова про “..я ломаю свой легкий хлеб..” – що часом, мій рід діяльності, відчувається легким життям. Що іншим важче. Іншим більше треба виживати і проживати. І от “легкість” свого життя намагаюсь компенсувати тим, що в той чи інший час допомагаю комусь іншому. Нести їх “хрест”, якщо можна так сказати? Ні…то надто релігійно, як на мене. Легко даються рішення про “щось віддати”. Але питаю себе – чи то можна вважати доброю справою, і як би я те віддавав, коли розумів, що та чи інша річ коштує ту чи іншу суму грошей, котрих в мене небагато. Чи робив би я так само? Тобто, чи поступав би я так само, маючи середній заробіток у 7000-8000 грн? Чи намагався все продати?..
Кожна окрема ситуація і людина індивідуальні. Добрі чи погані справи кожної людини мають окрему цінність. Чи віддав би я останнє, знаючи, що це останнє? І так і ні. Мабуть.
Люди вірять, що роблячи добрі справи – вони попадуть у рай. Якщо погані – у пекло. По логіці, рай – це про можливість переродження, пекло – про вічні муки. Але чи сама ідея переродження не є мукою, за спостеріганням циклічності? Чи хотів би хтось кожні 50-70 років народжуватись і, вмираючи на одній війні, знову народжуватись, щоб вмерти на іншій? І так у замкнутому циклі…в певному сенсі то не про війну і те що зараз, а відчуття після фільму з Коліном Фареллом, котрий ми сьогодні додивились – “Після Янга”. Де показано життя андроїда у кількох сім’ях і його сприйняття цього всього протягом життя.
Поки хтось намагається змінити своє життя, я намагаюсь його зрозуміти…