“Коли двох до розлуки відділяє лиш крок
Ми з тобою як книга
То є наш епілог
Хоч спогадів не злічити
Порізно нам мовчати
Прости що все ж перестав
Тебе так міцно тримати”
Чи дивно, що це знову робота на пісню Владислава Хохлана? Я дуже зацінив його вірші. Вони створюють в мене в голові чудові образи які я втілюю у роботи. Спочатку я хотів зробити її з дружиною, типу дві руки, щось на кшталт що було на ранішніх роботах, але там була компіляція двох знімків, тут потрібно було одним кадром через тіні, я переосмислив для себе ідею. Нехай це буде про новий етап життя. Я не хотів би прив’язувати її до якоїсь людини, це скоріш емоція, яку ти відчуваєш, коли з кимось розлучаєшся.
На фото також тематичний вірш українського поета Вані Якімова:
“Слова порой сильней любых лекарств,
Они способны вылечить больного.
Внимательно следи за каждым словом
И попусту не трать их лишний раз.
Слова способны отравить как яд,
Пробраться внутрь, обжигая вены.
Пусть даже было понято не верно
И сказано без зла совсем не так.
Напоминаю, если кто забыл:
Мы обладаем колоссальной силой
Лечить и ранить всем произносимым,
Всем между нами вышедшим в эфир.
Не взвесив, не обдумав – промолчи.
Слова летят по замкнутому кругу:
Нам следует чуть бережней друг к другу
Себя вести.”
Відкрийте більше з Notes 2.0
Підпишіться, щоб отримувати найсвіжіші записи на вашу електронну пошту.