Позначка: думки

Хто сказав…

..що хентайних ігор з сюжетом і повноцінним геймплеєм не буває? Guardians of the Ashes має всі шанси змінити це твердження.

Поки не точно, але мабуть навіть пост про неї напишу. Як не зіпсується 🙂

Ни-че-го не бой-ся…

открой-ся, открой-ся. Мне..(с)Bahroma

Якщо так подумати, я перестав спілкуватись через одну пісню. Не цю, а ту що була до неї…або після. Як подивитись у плейлисті. Через те, що людині здалась смішною фраза, котра для мене, в певному сенсі, була досить близькою. Смішно, але мені зараз подобається типаж поведінки Насті року так 2006-2007. “Ось тобі всі мої таргани – ти чи живеш з ними, чи…твої проблеми, йди далі”.

Коли ми жили в Одесі, були певні знайомства, та й загалом, я відчував, що вмію/можу бути корисним. З переїздом це все перекреслилося на нуль, і я розумів цю ціну. Втрату, якщо можна так сказати. Кількість моїх тарганів зараз значно більша ніж треба, щоб їх можливо було комусь терпіти. І я не впевнений, що я міг би дати щось навзаєм, бо те, чим я володію, не рахується.

Бгг…в навушниках грає “Люблю” Чайковської, картина маслом – на моніторі якась фурійна гра, точніше скріни у Стімі, а в голові “…И я люблю тебя дыма лесками…самыми свежими ранами…прожженными занавесками…моими джинсами рваными…” – як сказав би дехто – combo!

Дивакуватість – наше все..

===================================================

Одна з причин, чому мені захотілось переїхати, мабуть полягала в тому, що з певного часу я перестав відчувати себе тут безпечно. Бо, насправді, тут ледь що не небезпечніше, ніж було в Одесі. П’яні водії, лицемірна влада, і…таж сама гопота, тільки розмовляюча іншою мовою. В будь якому місці де-інде може бути більш небезпечно фізично, ніж тут. Але на мою думку легше знати, що з кожного перехрестя може бути небезпека, ніж вірити у свою безпеку і…помилятись.

ЩобиЩо?

Полюбляю свої тумблери у голові. Сиджу, думаю “цікаво, а що там у…” – “клац!”. Якщо не збираєшся з кимось спілкуватись у майбутньому – не слід цікавитись його життям. Такий собі on-off у дусі клацання ДБЖшки…

Мені дивовижно кожен раз, що це працює. Моя любов робити все “правильно” привела до того, що я не можу порушити своє ж правило, без якихось явних додаткових причин. А їх, мабуть, і не існує. Мені легше порушити якісь свої звичайні правила, типу “я більше не буду..”, ніж робити те, що закінчується порізами.

Я заліз у Дайрь->Exactly->хтось з Білорусі (з України тіко бібізянки були, котрим тільки дівчат подавай), і…написав. Звичайна річ? Звичайна. Але мені легше придбати/завантажити якусь гру (менше сорому), де ГГ скаче по рівнім на стріляючому члені, і ні, це не жарт виглядає смішно, і написати про це, ніж сказати що я десь, комусь, написав.

Є поняття меншого з зол. І я ним користуюсь. От їсти тварин, наприклад, погано. Але мої проблеми зі спиною частково лікуються глюкозаміном і хондроітіном, котрі є у хрящах. Тож це все одно не додає мені радості, що чиясь непотрібна смерть є можливістю для мене трішки довше пожити і з меншим болем у спині. Але це те, що я маю робити. Ну, або, йти під потяг. Але на мою думку, користь, що я можу принести цьому світу трішки більша ніж те, що я роблю відносно мертвих тварин.

Так і тут. Менше з зол в тому, що я комусь напишу і не отримаю відповіді. Достатньо зробленої спроби.

Мабуть, дійсно, ідеальний варіант їздити десь у трейлері, і кожен день бачити нових людей. Нові знайомства з людьми, котрі в твоєму житті відбудуться лише на день-два…це прикольно виглядало у мужика, що їздив по світу на мопеді. Чом би й ні?..чом би й ні…

Чи боїшся ти темряви?..

Був у дитинстві одноіменний серіал. Він якось дуже асоціюється з тим, що відбувається у житті. Тож…чи боюсь я темряви?..

Продовжувати читання Чи боїшся ти темряви?..

Часом україномовні уйобки…

зовсім не кращі за російськомовних. За ці п’ять років я бачив надто вже багато україномовних уєбанів, щоб казати, що мова щось вирішує. Продовжувати читання Часом україномовні уйобки…

Себе після себе

Зловив себе на думці, що…цікаво читати себе через певний час. Рік пройшов, а я читаю статтю Нотса, котру писав у травні 2021, і мені цікаво, про що там…е…мною було написано. Зазвичай люди такі “ооо…не хочу навіть згадувати ту дурню, про котру писав колись”, а в мене “вся моя дурня” йде всі роки десь поряд. Тобто мені легше визнати, що я не розвиваюсь, ніж визнавати якісь свої думки дурними. Ну…або ж я їх дійсно такими не вважаю…

Якщо так подумати…

то все, чого домоглися руssкіє – це те, що у нас люди не те що не бояться ракет – вони по звуку можуть визначити що саме летить і звідки, головне питання – “як краще зробити тернопільську свічку”, а дівчата, тим часом, тестують роботу генераторів як у цьому відео

я фз, що там може “руssкая баба”, але якось відчуття, що останнє, про що думають наші люди, це про “двістітисячарміїруssкіх”. Бо ж є більш важливі питання.

Срачі не куди не ділись у суспільстві, але з’явилось багато тем, котрі обговорюються, бо ж це не чиїсь окремі, а загальні проблеми

Блог як жива істота…

З часом потрошки одужує після складної операції. Важко сказати, чи була “пухлиною” та стаття, але ж всі ми розуміємо, чому вона була видалена.

Тим часом, хромбук показує свої “пазурі”. Точніше не він, а залізо відповідно до моніторних 2560*1080. Не витягує, тому певні символи продруковуються кілька разів. Скоро прийде щось більш юзабельне, а поки так..

Знайшов таки дешевий інвертор 36-220 на 500 Вт. Щастя є…