Позначка: думки

Сидів і розмірковував..

І роздуми мої були такі, що ти сидиш, думаєш “гм…треба зайти подивитись, “шояк””. А потім такий “а якщо ти не плануєш з людиною більше спілкуватись, то яка різниця?” – і дійсно. Я ніколи про це не замислювався з цього боку. Фактично, якщо ти за кимось стежиш – ти даєш хоча б 1% того, що колись з цією людиною ти будеш спілкуватись. Тож цілком логічно, що (для себе) відрізати когось від себе це поставити крапку у питанні, чи ти хочеш з тою чи іншою людиною колись продовжити спілкування.

Люди нагадують ранку, котру ти кожен раз з трепетом відриваєш. Щоб знову отримати біль, і чекати поки вона загоїться, щоб знову зробити те саме. Вчасно згадалась Чайковська…

И пусть говорят, что все унесет водой,
Не верь никому, я буду всегда с тобой.

Я буду тонкой нитью на твоем запястье,
Не снимай меня, не позволяй упасть мне.
Я буду тонкой нитью, чуть заметно красной,
Не снимай меня, не убивай напрасно.

Щоб поставити в чомусь крапку, тобі потрібно для себе це пояснити якось. Тобто чому саме це має бути крапка, і чому не слід психологічно збуджуватись від однієї тільки думки, і робити щось не те, щоб варто було…здається це є та сама крапка, котру я сприймаю цілком логічною. Не плануєш спілкуватись – то “нахєр твій клуб 27…”

Досвід/тиша

Цікаво спостерігати, як змінюється сприйняття певних речей. Коли непосидлива людина, котрій потрібно “все й зараз” сидить на землі, і спостерігає за тим як змінюється світ у квадраті метр х метр.

Все ж таки, іноді вдається розчепитися у миті. І просто жити цією самою миттю.

“Дякую тиша, я тепер інший”..?

Атракціон м’яса “по-українськи”

Наткнувся сьогодні в інстахрамі на пост…типу “любахочунафутбол”. А “любавиявиласьяпонкою” і типу “ото казали японкі такі милі і добрі, а на тобі”. Полистав. А там акк в дусі “японка пробує пельмені”. “Японка вимовляє українські слова”. І як я розумію то акк якоїсь “різнокольорової” пари. Один нашинський довбойоб і дехто, кого він вичепив у Японії. І проблема не в тому, що він принижує цю людину. Проблема в тому, що коли ти кажеш “японка” воно нічим не відрізняється від “українка”, і якщо слово “українка” десь поряд з “драє сортіри в Європі”, як було модно ще нещодавно думати/казати (особливо серед руssького населення планети), то це було не про людину, а “про націю”. От і тут я сприймаю це не як “про людину”, а як про націю. І мені не дуже зрозуміло, чому два відброси (один українського походження, інша, мабуть, японського, або просто зовнішності) роблять контент, котрий обидляє і без того (часом) бидляче населення.

Коментарі під записом не відстають. Хтось пише про те “які японкі харошіє в сексі” (українською, коли що), хтось про те, “яка в неї попа” (знову ж, українською), хтось про “оооо…якби я мав таку японку, я б її не на мить не полишав” (знову ж, українською, наче мова про якийсь Ламборгіні, котрий він собі не може дозволити). Наче ти в магазині, навпроти м’ясна вітрина, і ти бачиш натовп роззяв, котрі пускають свої слюні на вітрину…

Огидно, що хтось таке створює. Огидно, що хтось це вподобає. Огидно що ти є частиною цього суспільства…це не нація європейців, це нація мавп. Бо в Європі за оце все було б ай-яй-яй…

Раніше..

..літак у небі сприймався як “о…зараз буде білий слід..”, зараз літак сприймається як “..йо**не чи ні?…” і “шобтиздох” (якщо ворожий) або “о…хлопці полетіли” (якщо свій)

О часи….о нрави…

Досвід

Здатність розуміти 20-річних не дає їм здатності розуміти тебе, адже відрізок між 20 та 30 – це досвід, який вони ще не прожили. Отже, ти можеш їх зрозуміти, але вони не здатні зрозуміти тебе. По суті своїй у цьому і криється загадка, чому так часто люди, які мають стосунки з тим, хто молодший, йдуть до тих, хто старший. До певної міри це і є відповідь на питання, як так вийшло, що Олег пішов до Елі від молодої дружини. З погляду відносин молодість має цінність як молодість. Нам вона цікава тим, що це молодість. У нас створюється відчуття, що чиясь молодість розбавить нашу, умовну, “старість”. Але згодом приходить розуміння, що вона настільки розбавлена, що в нас самих нинішніх нічого не залишається. І ми хочемо повернутися до себе. У себе. У світ, зрозумілий нам…

Тому, в певному сенсі, будь які відносини з різницею у віці, нерідко колись закінчуються. Точніше вони закінчуються частіше, ніж відносини без цієї явної різниці…

Задумався про

Можна довго і послідовно себе питати, чому я тоді не погодився на пропозицію Олексія, щоб я влаштувався десь в фірму, в якій він працював. Це схоже з ідеєю того, чому ми не переїхали у село, де поселився брат. Мабуть ще тоді я розумів, що це чуже життя. Чужа історія, чуже сприйняття. Чужий шлях.

Завдяки своєму шляху, я зробив багато речей, про які не завжди писав, але які робив виключно завдяки тому, що і як мені діставалось. Навіть допомога комусь, котру я роблю не беручи грошей чи щось мінімальне – це результат цього самого шляху. Те невелике, що ми вибираємо в житті, і робить нас тими, хто ми є. Головне завжди бути на своєму місці. В своєму житті.

Часом самотність

  • не гірше, що з тобою трапляється. Значно гірше бути у середовищі, котре для тебе інородне.

Я приходжу сюди, і відчуваю себе вдома. Бо ж тут я сам на сам.

Люблю романтизувати всяку хню. От і зараз. Написав листа, видалив профіль, одне до іншого не відноситься, але в певному сенсі, бажаючи знайти в чомусь цей самий сенс, ти його знаходиш в якомусь кінцевому результаті.

Коли я починаю чекати чиєїсь відповіді – я перекреслюю спілкування, бо ж я стаю залежним від дій цього самого “когось”. Коли я залежним стаю від реакції чи думок – я видаляюсь, бо ж замість корисного використання свого часу, я просто сиджу і чогось чекаю. Це як життя, котре ти розумієш, що просрав його, тільки коли опиняєшся на дні пляшки. Тож часом є ще цей самий час замислитись – чи варто воно того… магічний спосіб перевести увагу в запису з себе, на когось іншого…