Категорія: Думки

Одностайність

Цікаво, що в житті є речі, котрі ми сприймаємо для себе одностайно, а є ті, в котрих ми допускаємо суперечки з самим собою.

Мабуть, я давно вибрав для себе ту камеру, котра мною сприймається близько і зрозуміло, і ту камеру, котру я сприймаю ідейно зрозумілою для себе. Камери від Panasonic (не важливо, яка саме – думаю, що і з L1 я б подружився) мають все те, що для мене комфортно. Тобто дивлячись на будь яку іншу камеру, я перевіряю що в ній відсутнє з того, що має Панасонік. Але цікаво ще спробувати щось інше. Те, що раніше не використовував. Щоб поставити галочку в певному віконці. Так було (і є?) з камерами від Sony. Я розумію, ща що люблять камери Nikon на прикладі, навіть, любительських моделей. Розумію, шо цікаво тим, хто обирає для себе Canon (хоч і не завжди). Мені цікаво, за що люблять Фуджі і чим таким був Самсунг у вигляді фотокамер.

Не думаю, що щось мене зацікавить у вигляді основної камери більше ніж Панасонік. А от по другій камері більше цікаво. Цілком влаштовує Пентакс, але цікаво глянути більш детально Соні, заглянути у світ Фуджиків. Хто зна, хто зна…

Сісти й медитувати…

Хочеться взяти, сісти, навушники на вуха, якась хрєнька на моніторі, слухати

і медитувати…просто. Ні про що не думаючи…ні про людей і їх тупі запити. Не про борги й роботу. Не про погоду, гілки на городі що не перероблені, війну навкруги і загалом.

День через день прокидаюсь від якогось стресу. От і сьогодні. Там дві посилки на митниці. Там якийсь придурок, котрому щось від мене треба і “отпрямзараз”, бо ж і на телефоні три пропущених і повідомлень купа.

Кредит на цей місяць закрит тай поділом йому. Піду митися, бо ж…”Зараз вимкнуть воду, і я знов не встигну змити гріх, вчорашній гріх…”(с)Один в Каное

Кліпове мишлення

Я завжди беру щось краще з того чим цікавлюсь…так і тут:

  • я прочитав це як “часто дістаю стару банку з пивом, тому що фотографії вийдуть кращими”. “…але є місця та часи, коли це найкращий інструмент для роботи”. Починаю думати, що той хлопець знає краще за мене, як розслабитись з фотіком 🙂

Чесність і об’єктивність

Наразі чесність і об’єктивність настільки ж нетипові речі, наскільки нетиповими є різниця для більшості людей вживання терміну “non ai art”, що дослівно можна перекласти як “рукожопна творчість”. Жартую, просто рукожопна творчість.

На Девіанті зустрів сьогодні одну людину, котра написала щось типу “AI created angels”, насправді кажучи про цицьки краль. І іншу людину, котра вказала, що її творчість то не “AI based”. Але ж припустимо, що хтось шукає цицьки – чи є йому різниця, штучно вони намальовані чи вручну? Звісно, сам по собі термін “рукотворні цицьки” звучить круто і пахне хірургією і силіконом, а не творчістю, але…дійсно. Яка різниця?

Основна думка була в мене зовсім не про хірургію і силікон, а про те що уявив, як би мені, наприклад, написав хтось “у вас 2-3 перегляди конкретної статті в день – не хочете написати відгук на наш товар?”. І я такий “йа-йа, даст іс фантастіш! Зер гут!” – пишу наступного дня. З одного боку це ж не відгук якщо я не підісру в ньому, з іншого…багато людей купують щось не через рекламу чогось? Навіть політики вибираються по тому, хто дорожчу гречку пропонує народу. Чим я гірший-то? От-от…

Проблема рекламодавців в тому, що вони, чомусь, не дуже полюбляють звертатись з “гарячими пропозиціями” до тих, хто жартує про штучні силіконові цицьки у сайд-блозі. Так що якщо ви прочитали мої нахвалювання в основному блозі, а через день (чи за день до того) прочитали тут, яка ж то хрєнь кака – знайте, ви в обох випадках спонсоруєте тероризм, бо ж гріх таке читати в цілому 🙂

Руся у доброму гуморі детектед

Темна сторона

Є такі ситуації, в яких є варіант – щоб краще було комусь, або…щоб краще було тобі. Залежить більше не від тебе, а від самої ситуації. Цікаво, що ми часто, не думаючи про наслідки, розглядаємо варіанти, коли краще буде нам, ніж комусь. Тобто в нас прокидається наша егоїстична натура. І стають видними наші гірші сторони. Котрий день прокручую цю ситуацію в голові, і мені хочеться, щоб краще було комусь. Бо ж часом нам самим краще, коли краще комусь. Ніж розгрібати наслідки того самого “краще нам”…

Я снова вспоминаю о тебе..

Короткими гудками вызываю во сне.
И ты уже не прячешься в далёких краях,
Ты вроде поняла, что мы на равных паях.

И комнаты сошлись,
И демоны рассыпались,
И тридцать пять в тени,
И это не привиделось.

Вот тебе журналы, вот тебе шаурма,
Вот тебе билеты на концерты меня.
Ты только не исчезни, не теряй телефон,
Даже если завтра здесь будет шторм.

Ведь комнаты сошлись
И демоны рассыпались
И тридцать пять в тени
И это не привиделось.

=====================

Згадалась вона…композиція, тобто. Для мене ЛПН це оце. Не українською, ні ще якось. А в тому вигляді як є…хочеться якось приїхати в Одесу і почути…загалом, я вважав завжди що “завжди можна приїхати в Одесу і прожити день-два старим життям”, але після переїзду сюди я собі цього дозволити так і не зміг…сумно. Але як є…

Знімати можна на що завгодно

От серйозно. Не раз стикався з моментами, коли дивлюсь – казковий знімок. Коли дізнаюсь на що зняте – там нерідко буває щось типу Canon 400D-450D. Ще частіше ледь що не на кітову лінзу. Але відносно себе я розумію, що щось знімати має бути з комфортом. Якщо я беру в руки Соні, і бачу що на ній в мене виходить якась срака – це не через “криву” камеру, і, навіть, не через криві руки. Просто воно мені не лежить. До рук, до душі. Не лежить і все тут. Але що цінніше – я навчився любити речі, котрі…нічим не підтверджені. Точніше любов до них не визвана чиєюсь думкою. Як от та Tokina 28-70, котра по обзорах (наскільки пам’ятаю) нічим не примітна. Об’єктив як об’єктив. Але мені подобається ним знімати, просто тримати в руці, бачити його на камері. Так само як і той Тамрон 60-300

Як бачите – в нього “добрий”, але не казковий рейтинг. По абераціях я би зовсім поставив 5-6. Бо кожен другий знімок з ними. Але я не дивлюсь на рейтинг, не дивлюсь на чиїсь думки. Просто надягаю, і отримую результат котрий хочу. Щось типу оцього знімку

І мені він подобається. Подобається, що він покриває 90% потреб. Я не думаю за те, що він мені коштував десь 30 доларів і має якийсь там дивний дефект всередині. Я просто люблю його за те що він такий який є. Громіздкий, з дивним “тромбонним” керуванням. Але саме він дає відчуття комфорту зйомки самих різних ситуацій. Якби був якийсь більш сучасний легкий об’єктив з тими ж характеристиками – я б залюбки його взяв хоч новий. Але всі більш сучасні Тамрони такого плану дають зовсім інше відчуття і картинку.

Я можу хотіти мати камеру за штукен баксів, тому що тільки вона зможе хоч трішки виправити кривизну моїх рук. Але, в той же час, я можу на ній знімати лінзою за кілька десятків баксів і отримувати задоволення від процесу. Зазвичай є думка про “купіть найдешевшу камеру і найдорожчу лінзу, котра її більше розкриє” – то все дурня. Ні, чесно, дурня. Камера має бути такою, котра тобі подобається і котра комфортна. А от оптику обирай вже по своїм бажанням і потребам 🙂

“Я не знаю, нащо мені ці знаки…”

Згадалась композиція, але під іншим соусом. Виставляючи щось на продаж, мені цікаво сумарно порахувати, на скільки те чи інше було виставлено. Щоб якось підбадьорити себе, що “день прожито не дарма”. Але ж, але ж…

В одному мати точно була права – я ніколи не вмів цінити гроші. Відкладати? Пхех. Чим легше отримаєш – тим легше їх позбавитись. Іноді для себе, іноді щоб комусь допомогти, когось підтримати. Подобалось, що завжди воно якось з легкістю. Не думаючи. Чи легко отримую? Як сказати. Половина мого стресу через це саме “легко”, бо ж люди. В іншому…мабуть я просто такий собі конденсатор – накопичую і віддаю. Краще вам не знати, скільки через мене людей можуть творче розвиватись завдяки тим графічним планшетам, котрі купували (умовно) за копійки. Або ж скільки людей будуть рідше звертатись до стоматолога через ті зубні щітки, котрі, будемо об’єктивні, люди отримують приблизно в 4! рази дешевше. Часом відчуття, що так я пробую відбилити свою карму, з іншого…

Вчителька нас вчила, що не може бути такого, щоб дохід був більше ніж 20-30%  – я перекреслив цю точку зору. Життя нас вчить, що коли людина щось продає через другі руки – воно ще на 10-20% дорожче – і цю точку зору я теж перекреслив. З 17-18 років я вважав за головну ідеологію те, що треба “брати дешево і продавати дешевше”. Тобто, коли ти є той, хто купує дешевше ніж інші, і продаєш дешевше, ніж будь хто інший. Тим смішніше, коли мені пише хтось, що може “запропонувати мені гарні ціни”. Один такий написав якось – я йому уточнив, “за скільки ви мені от…оце, наприклад, продасте?”. Закінчилась та розмова тим, що я йому те міг продати дешевше, ніж…він мені.

Часом здається, що я їжджу ровером і купую товари зі знижками тому, що я так і не зміг знайти цінності в грошах. Гроші не те, що додає щастя тобі, але те, завдяки чому ти можеш зробити когось іншого щасливішим.

===========

Сподобався цей спліт, котрий зробила одна людина. Дуже гармонічно звучить і виглядає…магія…ось де магія, а не там…