Категорія: Думки

Угода з дияволом

Мені написали листа. А коли мені пишуть листа, я, замість того, щоб відповідати на нього, йду скаржитись на нього у Нотс. Шик…але добра звичка. Не хочу її міняти. Якщо чесно, я не знаю що саме відповісти і чи варто. І що саме варто відповісти. Одна з моїх половин каже “Русь…ти досягнув успіху у своїх починаннях знайомства з кимось – тобі не відповіли!”. Інша каже, що часом варто приймати хай і пустишки, але вірити в те, що вони допомагають.

Якщо скласти список, то в одній площині ситуація з Богданом і спроба вирішити його питання. В іншій ситуація з кредитом і розуміння, що його треба закрити. В третій площині я думаю про те, як живеться людині без матері. У четвертій – наскільки без проблем з митницею прийдуть ті щітки. У п’ятій про посилку, котру відправили не туди, у шостій про те, як відреагувати на ту посилку, що відправили діти. У сьомій розуміння, що мені важко без комфортної камери. У восьмій інші борги. Десь у дев’ятій все інше. А ще десь тут є сусідськи собачата, котрих треба підгодувати. Серед цього всього списку я не знаю, як на моє сприйняття світу вплине одна людина. Чи не вистачає мені спілкування і читання якихось життєвих історій? Мабуть, що так…Чи усвідомлюю я ціну, котру маю заплатити пізніше?..

Свого часу вірив, що вмію знайти рішення майже у всіх ситуаціях. І я гублюсь у подібних ситуаціях…

Планування

Дивна штука – планування. Коли ти в голові створюєш якийсь проект, котрий візуалізується в твоїй уяві. Загалом, мені властиво мати багато проектів в уяві і мало у реалізації. Але останнім часом щось змінюється, і…переступаючи через себе я намагаюсь реалізувати їх.

Одна половина каже “нащо, все одно переїжджати”, а інша…інша каже, що треба поки пережити те що є і що триває. Думаю, кожен в голові мав прогнози на життя, а точніше на те, коли це все скінчиться. Кожен думав “огов…у травні скінчиться? Так то ще довго…”, і…саме тому життя в тому чи іншому місці може продовжитись на невиявлений час. Це як потрапити у аеропорті на затримку рейсу. Без чіткого формулювання, коли закінчиться хурделиця.

Намалював собі в уяві стіл. Знову великий, десь 2*0.6 метри. Гм, цікаво. Це, в суті своїй, буде вже другий такий стіл на одну кімнату. Але то вже не зовсім стіл, скоріш робочий простір. З зоною відпочинку…під ним. Важко пояснити, але сподіваюсь що все вдасться зробити так як хочу, і напишу статтю у блог на цю тему. Виключні часи вимагають виключних рішень і виключних проектів. В цілому цікавість цього проекту буде ще й у тому, що…стіл зможе змінювати свою висоту чи…зовсім зніматись і прибиратись, бо конструкція буде навісна. Комплектуючих взяв з запасом, тож все має вийти…

Сьогодні свято у дівчат…

..сьогодні не буде танців. Бо хлоп’ят нема. Заблочені – засранці.

У січні було 3675 відвідувачів і…4683 переглядів. У грудні (на зараз) 495 відвідувачів і 652 перегляди. 527 з них із України. Статистика дивна штука. Бо 1806 переглядів блогу було у січні з України. Тобто, принаймні на поки, виходить так, що по російськомовним запитам зацікавленість у людей в січні була у 3+ рази вище. Цікаво, чи не так?

З точки зору логічних людей – мабуть, останнє, що слід робити (якщо ви заробляєте на сайті) – це перекладати його українською. Принаймні, така ситуація була у січні, зараз важко сказати. Як і те, що буде через рік.

Більшість відвідувань по статтях, котрі відносяться до енергозабеспечення будинку. Живленням від батарей велосипедів. Тощо…

Вакуум у голові не дає якось зрозуміти – до чого мені, взагалі, ця статистика. Бо ж я не заробляю на тому всьому. Але завжди полюбляв цифри. Чи люблю я їх зараз? Мабуть, зараз важливіше 100к вбитих москалів, ніж те що блог відвідують 0.5к людей з України. Ми любимо статистику. Любимо цифри, котрі зростають. І не любимо їх же, коли це відносно нас у мінус. Уф..

Моя поведінка

Нагадує зараз щось, коли ти розіслав резюме у п’ять фірм, і чекаєш з якоїсь відповіді. Резюме не відправляв, та й відповіді не шукаю, мабуть. Загалом, я вже надто старий для речей у дусі “один на рік, але який”.

Дід Мороз помер – просрав він свій номер…

Ни-че-го не бой-ся…

открой-ся, открой-ся. Мне..(с)Bahroma

Якщо так подумати, я перестав спілкуватись через одну пісню. Не цю, а ту що була до неї…або після. Як подивитись у плейлисті. Через те, що людині здалась смішною фраза, котра для мене, в певному сенсі, була досить близькою. Смішно, але мені зараз подобається типаж поведінки Насті року так 2006-2007. “Ось тобі всі мої таргани – ти чи живеш з ними, чи…твої проблеми, йди далі”.

Коли ми жили в Одесі, були певні знайомства, та й загалом, я відчував, що вмію/можу бути корисним. З переїздом це все перекреслилося на нуль, і я розумів цю ціну. Втрату, якщо можна так сказати. Кількість моїх тарганів зараз значно більша ніж треба, щоб їх можливо було комусь терпіти. І я не впевнений, що я міг би дати щось навзаєм, бо те, чим я володію, не рахується.

Бгг…в навушниках грає “Люблю” Чайковської, картина маслом – на моніторі якась фурійна гра, точніше скріни у Стімі, а в голові “…И я люблю тебя дыма лесками…самыми свежими ранами…прожженными занавесками…моими джинсами рваными…” – як сказав би дехто – combo!

Дивакуватість – наше все..

===================================================

Одна з причин, чому мені захотілось переїхати, мабуть полягала в тому, що з певного часу я перестав відчувати себе тут безпечно. Бо, насправді, тут ледь що не небезпечніше, ніж було в Одесі. П’яні водії, лицемірна влада, і…таж сама гопота, тільки розмовляюча іншою мовою. В будь якому місці де-інде може бути більш небезпечно фізично, ніж тут. Але на мою думку легше знати, що з кожного перехрестя може бути небезпека, ніж вірити у свою безпеку і…помилятись.

ЩобиЩо?

Полюбляю свої тумблери у голові. Сиджу, думаю “цікаво, а що там у…” – “клац!”. Якщо не збираєшся з кимось спілкуватись у майбутньому – не слід цікавитись його життям. Такий собі on-off у дусі клацання ДБЖшки…

Мені дивовижно кожен раз, що це працює. Моя любов робити все “правильно” привела до того, що я не можу порушити своє ж правило, без якихось явних додаткових причин. А їх, мабуть, і не існує. Мені легше порушити якісь свої звичайні правила, типу “я більше не буду..”, ніж робити те, що закінчується порізами.

Я заліз у Дайрь->Exactly->хтось з Білорусі (з України тіко бібізянки були, котрим тільки дівчат подавай), і…написав. Звичайна річ? Звичайна. Але мені легше придбати/завантажити якусь гру (менше сорому), де ГГ скаче по рівнім на стріляючому члені, і ні, це не жарт виглядає смішно, і написати про це, ніж сказати що я десь, комусь, написав.

Є поняття меншого з зол. І я ним користуюсь. От їсти тварин, наприклад, погано. Але мої проблеми зі спиною частково лікуються глюкозаміном і хондроітіном, котрі є у хрящах. Тож це все одно не додає мені радості, що чиясь непотрібна смерть є можливістю для мене трішки довше пожити і з меншим болем у спині. Але це те, що я маю робити. Ну, або, йти під потяг. Але на мою думку, користь, що я можу принести цьому світу трішки більша ніж те, що я роблю відносно мертвих тварин.

Так і тут. Менше з зол в тому, що я комусь напишу і не отримаю відповіді. Достатньо зробленої спроби.

Мабуть, дійсно, ідеальний варіант їздити десь у трейлері, і кожен день бачити нових людей. Нові знайомства з людьми, котрі в твоєму житті відбудуться лише на день-два…це прикольно виглядало у мужика, що їздив по світу на мопеді. Чом би й ні?..чом би й ні…

Чи боїшся ти темряви?..

Був у дитинстві одноіменний серіал. Він якось дуже асоціюється з тим, що відбувається у житті. Тож…чи боюсь я темряви?..

Продовжувати читання Чи боїшся ти темряви?..