Позначка: думки

Неспроможність чи небажання

Одна з речей, котру я полюбляю робити, це аналізувати. З’ясовувати що і через що відбулось, послідовність, першопричину. Доходити до якоїсь певної “істини”. Мені хотілось написати про неспроможність розуміти вчинки тих чи інших людей. Тобто що ними керувало чи ще щось. Чому люди роблять так, а не сяк. І раптом я зловив себе на думці, що я не хочу когось аналізувати. Приблизно так само, як в мене не виникає бажання останні тижні піти з камерою і щось познімати – мені не цікаво “як” і “чому” відносно когось.

З часом ти не починаєш звикати до війни, з часом тобі, скоріш, просто стає байдуже. І якщо твої короткочасні плани не можуть так чи інакше реалізуватись – тобі стає все одно на все інше..

Contacts

Зазвичай, люди шукають контакту з кимось, щоб його вислухали. Почули його проблему. Читав навіть якось про думку, що в нашій країні психологи не актуальні, бо всі звикли один одному розповідати про свої проблеми. Тому нащо платити за те, що ти можеш отримати безкоштовно?..

Мабуть я досягнув нірвани (привіт, Курте!), бо останнє, про що мені хотілось би розмовляти – це про мої проблеми чи незручності. Ну, або ж, достатньо блогу.

Люблю писати комусь знаєте коли? Коли мені немає чого розповісти. Не з точки зору планів чи ідей – писати, коли ти від людини нічого не хочеш. Якщо тобі нічого не треба – тебе неможливо звинуватити в тому, що ти “пишеш тільки коли щось треба”. Золота середина..

А в іншому…

..і Корсунь непоганий варіант. І звучить мило, і природа є. Ще б хоч один з варіантів будинків підійшов, і…”можливо це і є саме те. Те що мені так треба..”(с)Ostriv

Самопокращення

Помітив останнім часом, що коли пишу якісь записи у основний блог, типу останнього, намагаюсь якось “виправити” манеру написання. Перечитую, переписую, виправляю. Спроби навчитись доносити свої думки і інформацію у більш зрозумілій формі. Більш правильній? Можливо. З іншого боку, я не йду на якісь курси. Не читаю літератури по “правильному написанню”. Бо на мою думку це саме “правильне написання” є “сухі” тексти. Коли все вірно, але чогось немає. Чогось свого.  І от, якщо так подумати, це саме “своє” в кожного…ем…своє. Тобі або подобається манера написання, або ні. В якомусь сенсі, мені важче українською доносити всі ті думки, що в мені є. В тій формі, в якій я це бачу. Навіть гра слів не та. Точніше фрази часто ламаються.

Здебільшого, “мої читачі” це або знайомі, або ті, кому потрібна технічна інформація. Обидві категорії отримають інформацію в будь якому вигляді, тож…

Мабуть, тут більше перфекціонізму. Просто хочеться, щоб все виглядало так як ти собі уявляєш..

One more time

Якось в дитинстві батько вирішив, що я вже дорослий, тож…купив мені лотерейний білет. Миттєвої лотереї. Перевірити наскільки я “фартовий”. Ну…як головне розчарування в житті – я не міг зробити щось корисне на поприщі вдачі, тож…білет виявився програшним. Не суть важливо. Важливіше інше.

Мій батько був досить азартною людиною, тож часто грав у ці всі лотереї. В нього була своя “схема”. Часом вона вигравала, часом…коротше ми не були тими, хто виграв джекпот. Якщо коротко. І я час від часу перевіряю цю, свою “фартовість”. І кожен раз нічого з тим не змінюється. Однак! Є інше, більш важливе.

Справа в тому, що хтось народжується “фартовим”, хтось “розумним”, хтось “майстровитим”. Не мені і не батьку не дісталась та сама “фартовість” (хоча, був день, коли він відкриваючи одну пляшку пива вигравав іншу, і так разів 3 підряд. Ото було свято). Йому дістались руки, котрими він міг заробити значно більше, порівняно з тими виграшами. Мені (в тому чи іншому вигляді) дістався мозок, завдяки котрому я можу легко помножити якусь суму (грошову) на 1.5 чи 2, при цьому часом навіть не використовуючи свої гроші. Тож…

Мораль така – дурня всі ті розіграші, лотереї, і інше схоже на них. Підійди до дзеркала. Подивись в нього. В тому, хто відображається, певно є якийсь талант чи навичка, завдяки яким він зможе отримати більше своїми руками або мозком. Ніж “фартовістю”. Але якщо виявиться, що фартовості в тобі більше – мій номер телефона у профілі. Бгг

Замість тисячі слів…

напишіть 698..подаруйте собі сокиру! Нащо? Бо то є рецепт заспокійливого ^_^

Сумні речі я звик казати з посмішкою, а веселі, навпаки, більш стримано. Так і записи – в дурних записах лише частина “дурні”, інше – правда. Скільки правди в ідеї рубання дров як заспокійливого? Думаю…відсотків 98. Стільки навіть диктатори не набирають під час виборів в їх країнах 😉

Задаюсь питанням

Чи мають “право на страждання” люди, котрі живуть поза нашою нинішньою системою? Ну, тобто. Як приклад – є люди, в котрих є клінічна депресія. А є ті, котрі кажуть “я в депресії”, маючи на увазі що їм “грустнєнько”, але не маючи на увазі клінічну картину.

Для себе я зробив висновок, що не мають. Ну, тобто. У моєму всесвіті – вони не мають такого права. Бо в моєму всесвіті є війна. В моєму всесвіті ідея “переїзду” потихеньку криється тазом, хоча у всесвіті людей, котрі зовсім втратили житло, моя ситуація теж така, в котрій я не маю права жалітися. Тож…я не жаліюсь-жаліюсь, просто мені “незручненько”. Мабуть, коли людина з іншої країни каже, що їй “погано”, вона має казати “незручненько”. Бо погано тим, хто є тут. Навколо. Мені “незручненько”, бо ми живемо на західній, і “незручненько” через те, що хтось страждає більше за нас. Але моє “більше за нас” це коли в тебе ситуація зі здоров’ям не стає краще, бо 90% проблем пов’язано (певно) з психосоматикою, котру не вилікуєш, знаходячись у країні, де йде війна, бо через цю саму війну і є ця сама проблема.

Я стаю звірем для тих, хто знаходячись десь під сонцем вирішить сказати мені, що йому “погано”. Бо навіть викресливши мене і мою ситуацію – є сотні тисяч тих, кому гірше. Гірше тим, хто лишився без домівки, кінцівок, близьких людей і всього того іншого, що неможливо якось передати словами.

Коли ви знаходитесь за кордоном і пишете людині з України, котра живе зараз там. Пишіть просто “мені незручненько” жити в Болгарії (Польщі, Німеччині, будь де). Годі вже ці ваші “мені важко”, “мені погано” – і все таке інше..

Котики

На одному знімку продажу будинків побачив іграшку – качечку. Згадав, що в мене була така ж. Але були і інші. Більш дивні. Ну, тобто. Це зараз я розумію що дивні, бо ж то були “частини когось”. Декстер стайл пост. Охох. Продовжувати читання Котики