Позначка: кино

Що ви уявляєте, коли чуєте словосполучення “роад муві”? В 90-х і 00-х було безліч комедій цього жанру, загалом американського виробництва. Але цей фільм за своєю суттю і історією трішки не про те і…німецького виробництва. Тож…про що він?

Життєві шляхи Юле і Яна випадково пересікаються, коли одній потрібно приїхати до свого хлопця і поговорити з ним про їх майбутню дитину, якою Юле вагітна, а Ян, котрий все життя ріс з вітчимом, нарешті зважується зустрітись зі своїм біологічним батьком. Їх шлях лежить у два недалеких один від одного місця і перетинати його вони будуть на будинку на колесах – Mercedes 303 “Hymer”.

Основний кістяк сюжету полягає в розмовах двох персонажів і їх поглядах на ті чи інші речі, котрі нерідко відрізняються і кожен має свою позицію. Втім, часом все ж таки вдається знайти спільну точку виходячи з аргументів одне одного. Між тим, нам показують гарні види і місця кількох Європейських країн, а хронометраж у 2.5 години пролітає так, наче це 1.5-годинний фільм.

Історія не те щоб якась унікальна, але фільм приємно дивитись просто тому що він не напряжний. З одного боку в картині є певні зерна для міркувань на тему взаємовідносин між людьми і, окремо, чоловіком і жінкою, з іншого фільм не перевантажений якимись вкрай важкими роздумами, тому підійде для всіх.

Мабуть, це саме той випадок, коли фільм можеш порадити будь-кому, бо комусь буде близька історія, хтось побачить як воно – жити в будинку на колесах. Інші ж зможуть почути історії героїв і їх роздуми.

Саме те кіно під вінішко і гарну компанію з близької людини, хоча зайде й тим, хто на самоті 🙂

Є такі історії, котрі настільки добрі, що аж погані. І от цей фільм, мабуть, саме той випадок. Одразу скажу, фільм не поганий у сенсі “поганий”, але…

Ось вам загадка – що буде, якщо взяти Дакоту Джонсон (хтось згадає “Відтінки”, а я, скоріш, “Суспірію”), Джейсона Сіґела (“Як я зустрів вашу мати”) і Кейсі Аффлека (“Оппенгеймер”) і запхати в один фільм? Відповідь вас здивує, але буде гарний драматичний фільм 2019 року.

У фільмі розповідається історія про те, як кілька людей зіштовхнулись з проблемою, котра, мабуть, одна з найстрашніших – захворюванням на рак. І це є однією з причин, чому я сказав що фільм “поганий”. Існують фільми під різні настрої, і мені важко сказати, що може заставити людей дивитись стрічку, в котрій окрім щасливих моментів, показані також і миті безвихідності і болю від того, що відбувається з близькою для тебе людиною. Втім, це не є причиною не дивитись цей фільм, бо ж він, в першу чергу, про дружбу.

Місяць тому я писав про фільм Нова подружка, де двох людей об’єднало спільне горе, і “Друзі назавжди” в чомусь з ним схожий, хоча і зовсім про інше. В ньому показано, наскільки людина, котру інші сприймають “невдахою” і лузером, через те, що по життю він не досяг якоїсь високої мети, для інших може бути тим самим, хто допоміг пережити важкі часи і залишитись разом. Це приклад ситуації, коли друг однієї з “половинок” стає другом сім’ї, і сім’я вже не уявляє свого життя без нього.

Всередині такі фільми залишають певну “важкість”, тож явно не осінній фільм. Хоча й акторська гра на рівні, і сама по собі історія варта того, щоб його подивитись 🙂

Коли закінчили дивитись фільм, я замислився – а після скількох років комедія вже вважається “старою”? Бо ж фільми нашого дитинства це картини, котрим по 30 років. А це безліч часу. Тож, як сприймати комедію, котрій п’ять років?..

Продовжувати читання Подивились “Ти квач!” (2018)