Очікування

Смішно спостерігати за своїми очікуваннями. Коли ти, мимоволі, починаєш думати, що щось більше. Як буде час я напишу про той серіал. Бо наскільки б він огидним не був, проблема в тому, що я цілком асоціююсь з тим героєм. Тіко шо нікого не вбиваю. Але оці ось роздуми, (г-г) переслідування, очікування. Так близько, так осяжно. І тим гидкіше?…

Ніколи не вчишся відстані, котру слід тримати відносно тих чи інших людей. Мені вона більш менш зрозуміла відносно тебе. Та й тут я не дуже впевнений в тому. Відносно інших…недарма приводив у приклад нещодавно котів. Чи довіра до тебе примарна? Життя вчить, що тільки люди, що пройшли крізь якийсь спільний біль чи дискомфорт, можуть зрозуміти один одного. Кількість опіків на серці відкриває зайві дверці?..

Якщо навчитись брати від ситуації “тут і зараз” все, що тобі потрібно, ти ніколи не будеш думати про те, що стане завтра. А зараз…

“Закрыв глаза увижу,
А, может быть, и нет,
Где в отраженье льётся
Скользящий мягкий свет,
То место, где я буду
Через сто двадцать лет,
А, может, через двадцать…
Ну дай же мне ответ!

Дай мне день!
Хочу сегодня я…
Дай мне день!
В последний раз…
Дай мне день!
Услышать сердца стук…
Дай мне день!
В последний раз вдохнуть.”

…зараз не слід шукати світла ще десь, якщо його тобі і так дають.

Для сонячних панелей є “тупий” контролер, котрий просто бере якусь енергію і передає у акумулятор. Для них же є “розумний” контролер, котрий бере максимально корисну енергію, і її максимальний запас направляє у акумулятор. Хочу навчитися отримувати максимальний запас енергії від будь якого спілкування. Щоб коли сонця не буде – було чим підживитись. В іншому…якщо тебе життя чомусь та й навчило, так це тому, що ти вмієш чітко виявляти, коли твоє спілкування з кимось не приносить йому задоволення. Це так само легко з’ясувати як і те, що людина тебе не любить. Для мене це досі є відкриттям, коли твої внутрішні відчуття читають ситуацію і подають інформацію в мозок, а мозок такий “типу шоооооооооо?!”.

До речі, повертаючись до минулого запису. З Гугла “Жінки мають кращу інтуїцію і здатні частіше вгадувати думки співрозмовника, ніж чоловіки”. “Більш висока розвиненість інтуїції властива як окремим жінкам, так і чоловікам. Жінки більш емпатичні в спілкуванні, частіше вислухають”. “Коротше кажучи, жіноча інтуїція – це якесь чуття у жінок, якого не можуть збагнути чоловіки, своєрідне чисто жіноче вміння розібратися в тому…”

Спроможність аналізувати інформацію (на мою думку) більш властива чоловікам. Я б назвав інтуїцію механізмом, коли мозок переварює певну інформацію, і робить з неї якийсь висновок. Тож, або інтуїція властива не тільки жінкам, або ж, як я і казав, в кожній людині є щось чоловіче і щось жіноче. Це стосується обох статей.

С каждым днём всё дальше,чья-то боль всё лучше…

..Новый мир всё старше, каждый бой всё круче
С миру по идее, мёртвому землицы
Молоту христову не остановиться…


Чомусь згадалась саме вона…для мене ГО завжди була не про “культуру”, а про щось більш важливе і зрозуміле. Тобто, колись я вважав, що люди зі схожими музикальними смаками вже мають якусь спільну мову. Чим більш схожі смаки, тим більше вони на “одній хвилі”. І от ГО була таким собі “маячком”. Котрий ділив людей на “лівих” і “правих”. Не тригер, а просто вагомий аргумент.

І от раніше була проблема знайти людей серед усіх, кому це близько. А зараз таких людей просто не існує. Тобто з моїм сприйняттям конкретно цього колективу.


На цю тему була смішна історія…коли я “Все пройдет” ГО запустив татові…ну…я пам’ятав, що він однойменну композицію любив…тільки от проблема в тому, що у ГО це був дещо “кавер”…тоді я не міг зрозуміти, чому тато не мене так косо подивився і щось таке ляпнув…тоді я дізнався, що наші музикальні смаки різні 🙂


Все вы могли бы, но перестали давно!И заебись…

  • два рядки, а я в них бачу цілий світ…колись в мене був розбір “РПЕ” на рядки…і в кожному рядку бачив якийсь свій сенс, свою історію…

Цікаво, що в один момент зараз грає:

Зашить ледяную рану и впредь давиться леденцом
Шагать тяжело,упрямо или катиться колесом
Заглядывать в чужие окна,пытать счастливые дома —
А вдруг всё то,что ищем
прямо где-то здесь смеётся
например—внутри зеркально-новогоднего фонарика

Вселенская Большая Любовь
Вселенская Большая Любовь
Вселенская Большая Любовь

Моя волшебная игрушка в пустоте
Моя голодная копилка в пустоте
Моя секретная калитка в пустоте

Лєтова, а в інший

…И я люблю тебя дыма лесками,
самыми свежими ранами,
прожжеными занавесками,
моими джинсами рваными.
И я иду по непройденным тропам,
все чаще теряя сознание.
Я тебя люблю наперекор гороскопам,
будто бы нет правил, знаков препинания.

Чайковської…багатогранність – наше все…

Часів Метеори…

Наткнувся сьогодні на кліп. Вийшов вчора, зроблений за допомогою “нейромережі”. Не випущений раніше трек…

Цікаво, що поки я сам намагаюсь якось зібрати щось все ще живе по околицях, світ йде вперед, і років через 3-4-5 Честер буде виступати у вигляді нейрообразу, його голос буде копіювати нейромережа, а якийсь нейромонах (недайбоже) буде писати гурту нейротексти.

Виглядає цікаво. Саунд часів Метеори чи десь поруч (смішно. В голові заграла “фром зе топ то зе боттом”, не міг згадати звідки вона, точніше що за трек, а це з Гібрід Теорі, бо Метеора була пізніше, але ж, але ж…Форготтен).

Вічна дилема – чи хотів би я, щоб зіпсувались Orange House, а не просто перестали бути колективом? Щоб щось випустили, але те що було б “не на часі”. Мабуть, що ні. Зараз моє відношення до творчості LP таке, що я радий що щось виходить. Навіть додав трек до списку відтворення Ютуба, але…мабуть це саме те місце для “але ж, але ж…”

криза чи просто бiсить…

курва, невже вже тридцять?..
нiби такий дорослий

знову в листi до Санти
фунт антидепресантiв
i особистий простiр

скоро-скоро принесе
пiд рiздвяне деревце
добрий Санта тобi анти…

антидепресанти…

Гуляємо по скромному..

А лінія життя вела десь в сраку… 🙂

Ти зберігаєш відчай на полицях…

..Між сторінок, які для слів тюрма.
Моя космічна рік як не столиця
Давно сигналів з неба не прийма.

Згадав, як перед тим як влізти в автозак,
Ми один одному казали:
Я не приїду, бо в містах вже за-
міновані усі вокзали..

І ця планета, наче відбивна.
Розжарена пательня в нас одна на всіх.
У передсвітанкових, у химерних хтивих снах
Армагеддон і апокаліпсис..


Колись давно я вважав, що “кохання живе сім років”. Сам не знаю, чому сім. Мабуть, сподівався, чо через сім років ти встигаєш забути про людину. Більш цікава думка, що я сам розвіяв той міф. Воно, одночасно, і живе довше, і швидше вмирає. Все залежить виключно від людини, відносно якої воно існує. А потім Бегбедер заявив, що воно живе “..три роки”…

Ти кажеш про “сім років до перевтілення”. Я кажу “гм…я маю поставити пам’ятник спілкуванню, котре проживе сім років!”. Бо ж, бо ж, бо ж…почули? Три рази замість двох.

Ми міняємось незалежно від світу, світ міняється незалежно від нас. Я не планую життя навіть на тиждень. Тому що сьогодні в голові один сорт тарганів, а завтрашні зовсім інші. А післязавтрашні поб’ють тих перших двох. Тому якщо вдастся – кожен рік буду споруджувати по монументу. Як роблю для відносин, тільки для спілкування. Мабуть, тут мало б бути, скоріш це, згадалось..

Знову пірнаєш
В одну зі своїх Нарній,
В який з твоїх світів.

Хто з нас тут зайвий?
Замріяний, примарний.
До себе б не впустив
Один з твоїх світів…

Наче з альбому 2021…

…а наче то вже було в іншому десятиріччі…

Бачиш на снігу сліди… вчораВдома я відчув себе – не вдома,Рік минув як день довгий…Що наступний нам несе? Що?.Забуваєм ми і нас – забудуть,За вікном сніги мести будуть,Та сьогодні ти моя – поручЙ не розказуй їм про нас…
Ця тиша варта тисяч слів і ти і ти і ти…
Пахнеш щастям хвоєю і мною…Потім буде потім і нехай…За тебе я, за тебе і з тобою,Мовчи і ні про що більш не питай.О-о-о… Пахнеш щастям хвоєю і мною…Мовчи і ні про що більш не питай.

Разорваны дни, разорваны сны, разорвана ночь…

“Ну, как тут собрать? Ну, как тут соврать? Ну чем тут помочь?
Я буду ловить, губами ловить тебя,
Я буду просить, руками просить тебя.

Я буду тонкой нитью на твоём запястье,
Не снимай меня, не позволяй упасть мне.
Я буду тонкой нитью, чуть заметно красной,
Не снимай меня, не убивай напрасно.”

Все це знов

Цікаво…

Цікаво те, що не дивлячись на текст:

Вже, мабуть, запізно ламати цей лід.
Не вистачить кисню дивитися вслід.
Давай все спочатку, без зайвих розмов.
Ти мовчки кричала: “Не повертай все це знов!”
Не повертай все це знов…

Останнім часом повернулись дві речі. Перша з них спілкування, а друга – я знову з Панасоніком. Щоправда, тепер з G80, але ж ми знаємо…і відносно обох, ухм…подій, немає відчуття того самого. Про що написано…

Цікаво ще й те, що я тільки що дізнався про те, що була російськомовна версія. І вона, дещо, зовсім інакша…бо ж, бо ж…

Губляться сенси всіх правил твердих
Обірвані семпли під звуком від них
Ще трохи й зависну, заляжу на дно
Ми рідні, ми різні
Ти не повертай все це знов
Не повертай все це знов
Ти не повертай все це…

і

Рваные раныНаполнены льдомВ ушах океаныС раскрашенным дном
Холодный по венамТебя унесетСоври всем изменам
И не возвращай это всёНе возвращай это всё
Здається, в мене між камерами менше різниці, ніж між цими текстами з точки зору посилу 🙂

Эти лифты в этажи, а я…

Просыпайся, одевайся – прохладно…
Мы метели не хотели – ну ладно…
Странно очень, дней короче лишь ночи…
И от строчек нам осталось много точек…

Улетают, исчезают –
Не достать рукою…
Я стараюсь,я пытаюсь,
Ну видишь – я с тобою…

Удержи, скажи мне все без лжи,
Как можно тише…
Эти лифты в этажи,
А я хочу на крыши!


Якось знайшов, причому у себе на Ютубі…дивно було б не знайти з останнього. Чкал пронісся перед очима…перейду у наступний пост…