Позначка: особисте

Talking with D

Дар’я задала цікаве питання – чи можу я спокійно реагувати на те, що щось пішло інакше, ніж я звик. Сподобався свій приклад-відповідь, тож…

“- то дуже залежить від якогось внутрішнього стрижня. Мабуть, давай так. Уявімо увесь свій день як башту води. Часом ця башта більш заповнена. Ледь не через край вода ллється. Часом багато хто мився, тож заповнена наполовину чи менше. Від цього самого “наповнення” залежить те, як сприймається мною (а може і не тільки) ситуації, коли все йде “не так”. Мабуть є дні, коли більше ніж хотілося б “йде не так” – і це вибиває з колії. А є дні, коли ти такий веселий, все добре навколо і загалом. І навіть постійні фейли сприймаються з посмішкою.

Зараз є якесь постійне відчуття наповненості цієї самої “башти” – коли намагаєшся зайвий раз не “витрачати воду”, бо завтра, можливо, її перекриють.

Я думаю, за ці роки ми навчились бути дуже обережними. В першу чергу обережними відносно самих себе. Не шукаєш зайвих знайомств, пригод на п’яту точку, і загалом. Намагаєшся постійно переклеювати обої, котрі постійно відпадають зі стіни.”

Багатьом речам..

..є більш логічне пояснення. Нам воно може не подобатись, але від того воно нікуди не зникає. Проблема стається там, де цих самих “пояснень” кілька, і важко зрозуміти, яке з них першочергове. Загалом, я б вивів у словник термін “соціальна втома” – це коли всі “бачать” і кажуть про твій “вогник”, але ти розумієш, що він вже далеко не той, яким міг бути, “якби не..”.

Іноді здається, що динаміку, щоб голосніше звучати – потрібна тиша. І чим тихіше буде навколо – тим голосніше буде його чутно. Соціальний шум не має візуалізації, його важко пояснити, але часом його забагато для мене. І це не про “напів-міри”, котрі мені ніколи не вдавались. Приклад. Вчора мені було паршиво від Коли, зранку випив пігулку. Ввечері випив Колу і знову випив пігулку (більш легку, відповідно). За логікою речей – можна виключити те, що робить поганий стан, але замість цього я знаходжу інше рішення. Тож напів-міри не працюють. Працює тільки “або-або”. У вас були в житті випадки, коли був вибір – втратити все, або отримати трішки більше? Ви зупинялись “на..”? Чи йшли далі? Я завжди йшов далі і отримував нічого. Тож, з часом стаєш обережніший. І на моїй пам’яті це вже не перший раз так. Навіть пам’ятаю що схожий допис вже був.

Мої безсвідомі вибори рятують мене від певних речей. Сьогоднішній випадок з Самсоном тільки ще один доказ тому.

Я думаю, що за кожен свій вибір в житті ми своєчасно маємо чимось заплатити. І мова не про гроші, скоріш про щось, що нас з часом наздоганяє. Мабуть, саме тому я зараз рухаюсь по життю “нейтрально”. Не отримуючи ані профітів, ані проблем, котрі накриють “після”. Та й чи хотів би я?..зазвичай, коли я отримував натхнення від якогось спілкування, як приклад, це плюсом відбивалось на особистому житті. Зараз воно б цим “плюсом” відбивалось на оточенні, а я йому і так приділяю забагато часу, тож…

Тож те, що зі мною зараз відбувається, це, мабуть, спроби соціально віддалитись від всіх людей, лишаючи більше часу на своє життя і свої думки. В бухгалтерії СМЕ була традиція – поки я не питаю про наявність проблем – проблем не має. Тільки спитаю – на наступний день щось виникало. Так само як я звик ніколи не перепитувати, чи працює те, що я десь робив. Бо поки не питаю – все працює. Як спитаю – завжди знаходиться “щось”. Простою мовою – чим менше я “блимаю” в тому ж ФБці чи ще десь – тим більше я займаюсь своїм сіновалом. Якось так..

Не дарма улюблене гасло – “Мені не треба допомагати. Мені треба НЕ ЗАВАЖАТИ!”. Бо коли не заважають – я сам, поступово, роблю справу. Але воно так не завжди працює…як хотілося б..

Ну…

Теперяче, я ще й плейлисти кліпаю потрішкі…як там…

“Look at me now, I’m a fighter
I’m a strong bitch, baby, I’m designer”

..дивний досвід, але…назбиралось

Ps люблю місця, де мій нік це мій нік а не “осьо ось фсьо..”

 

Відносно себе мені приємніше осьо…

…і там де “Все не быстро и не просто.
Мы с тобою одного роста,
Только когда ты стоишь ко мне спиной.
На краю…”

Продовжувати читання Відносно себе мені приємніше осьо…

Давним давно, в далекій-далекій галактиці..

Не пам’ятаю, чи то історія часів моїх перших (технічно, других) взаємовідносин, точніше після них, чи то ще і до перших було, але в голові була думка щось на кшталт “я буду рости і ставати кращим. Буду вміти все. Буду тим, відносно кого будуть складати приклади. Типу “подивись, от він це робить, а ти ні””. Я буду людиною, котра буде “ідеальною” для відносин. Бо достатньо бути краще середньостатистичного чоловіка. Середньостатистично менше пити. Середньостатистично радувати час від часу. Середньостатистично щось готувати час від часу. Середньостатистично робити щось по будинку.

Через особливості метаболізму, з зовнішністю так не вийшло, тож як є. Що ж до іншого – коли я комусь допомагаю, мені кажуть “ну…звертайся якщо щось буде потрібно, вмію і по тому і по цьому..” – а я ловлю себе на думці, що немає речі, через яку я б до когось звертався. Тобто я полізу в інтернет, знайду рішення проблеми, якщо не знайду прямих – знайду обхідні шляхи вирішення проблеми. І зроблю це сам. Як завжди, як раніше. Щоб бути краще інших на їхньому ж полі.

Загалом, це все було через образу. Образу на те, що мені “хтось” потрібен, а я був тоді не потрібен нікому. Часом страшно, наскільки я зараз “комусь” потрібен. Вчора от, дивився яке свято – чи можна працювати. Ввечері вирішив, що вчора був “День паломника”. Історія замовчує чому. Але останню з двох розеток я кріпив з ліхтарем. І от гумореска в тому, що зараз ніхто не потрібен мені. Тільки раніше то стосувалось взаємовідносин, а зараз соціуму в цілому, мабуть. Годі прикрашати фінальну думку словом “мабуть”

Відчуття “ліктя”

Одна частина мене має дивне “відчуття ліктя”, типу “коли що – все вирішиться”. А друга каже “- так! За твій рахунок!”. Загалом-то, дивно відчувати якусь надійність чи фз, коли розумієш що в разі чого ти не до кого не будеш звертатись, бо не можеш до когось звернутись. І це, щось, внутрішнє, мабуть. Це не про час, який тобі треба бути серед якихось людей, щоб звикнути до них і звертатись. Це про внутрішнього звіра, котрий не хоче більше комусь довіряти. А якщо в тобі немає довіри, про що, взагалі, мова? Щось, Фльорно..

“Нет никаких деревьев, никакого дома,Сумрачных тихих аллей, никаких знакомых собак.Цветы в ухоженных клумбах, всё совсем по-другому –Незнакомей, новей, словно всегда было так.

Это конечно то место, только время не это,Не то время года, не то время суток.Было так интересно – мама, папа и лето.Вот я превратилась в кого-то, не заметив, что в промежуток.
Все залеплено штукатуркой, замазано свежей краской,Проведено много мелких работ.Как вернуться в другую жизнь,Которая кажется сказкой, когда всюду прошел ремонт?”

Надто багато води

Намагаюсь дивитись на себе зі сторони. Певні пережиті моменти. Речі, з якими стикаєшся. Речі, якими займаєшся. Звик думати, що навколо все змінюється, а лише я один такий незмінний. Той самий, що був колись. Насправді, воно до бісового дідька не так. Кожен період часу свого життя я робив щось таке, про що не розповідав, і про що ніхто не знав. Тобто, технічно, я лишався таким як і був колись. Але для когось, не для себе. Це типу як ти забиваєш х…ї на інтереси своєї дитини чи те, чим дитина займається, а потім такий “обана! Хіба це могла зробити моя дитина? Чи так я її виховував/-ла?!”. І тій “дитині”, що я є, завжди було чим здивувати. Бо поки світ стояв на місці – я розвивався.

Я не той, хто похизується, що він перепробував 100500 психотропів чи ще чогось. Бо мої “психотропи” то дещо інше. Людська психологія, наприклад. Першопричина дій, логічність послідовності дій. Відносини між людьми. Згадується цитата про “мені достатньо всього пів стакана, а тобі однієї…пігулки”. Достатньо музики у вухах, і ось цього всього “Pitiful lies keep fucking it up, When you realize it’s never enough..” (відсилка, потім покажу).

Чи змінює це щось? Мабуть, що ні.

Загалом, людям треба від тебе те, що ти можеш зробити чи дати. Не більше, не менше. З плюсів – зрозумілість взаємовідносин. З мінусів – ти не отримуєш того відгуку, якого потребуєш. З цієї точки зору взаємовідносини з людьми, котрі базуються на грошах, мають більше шансів на існування. Типу ти отримуєш хоч…щось? Мабуть. Але я людина, котрій срати на гроші. І всяк це приходить до нуля. Заздрю тим, в кого звичніші цінності – бухнуть, потрахатись, погульбєніть по закладам чи з’їздити кудись на відпочинок. З цієї точки зору, найбільш щасливою людиною за останні X років я був, коли ми (гг) займались листуванням з Дар’єю. Ти ділишся своїм всесвітом, ти дізнаєшся про всесвіт людини, вони місцями пересікаються, з одних думок народжуються інші. Це приклад взаємовідносин “по-моєму”. Коли юридично дві людини у шлюбі, втім вони діляться один з одним особистими речами, і це, зворотно, наповнює їх звичайні взаємовідносини. Наприклад, нерідко після наших розмов в нас було з Сашкою про що поміркувати, типу “а от людина вважає так. А як ти думаєш на цей рахунок?”. Варіант зовнішніх взаємовідносин без взаємовідносин як таких, котрі живлять твої внутрішні взаємовідносини.

Мені завжди цікаво, як виглядає внутрішній світ тої чи іншої людини. Речі, про які вона не розповідає нікому. Легше за все вважати життя і думки інших пустими, але що, якщо це не так? Якщо щось є?..Дослівний переклад тої цитати щось на кшталт “Жалюгідна брехня продовжує це псувати, коли ти розумієш, що цього ніколи не буває достатньо..”. Я б це, дещо, переінакшив для себе. “Люди різні та всюди пусті, але ніхто не зна, які вони на самоті”..