Ви колись замислювались над тим, скільки коштує ваш…час? Мається на увазі не робочий час у грошовому еквіваленті, а час вашого життя як такий.
Всі діти як діти, а я в років 15-16 розмірковував про те, що немає нічого ціннішого за час життя. Тобто за годину можливості “пожити ще трішки”. Задавав собі питання, скільки коштує хвилина життя як такого? Бо якщо брати життя як за найвищу цінність – скільки середньостатистичний мільйонер віддав би грошей за…”ще 5 хвилин життя”? Якби знав, що через хвилину він має померти і всі його статки не будуть хоч щось значити. Тоді я сприймав час як виключну валюту, котру не можливо придбати чи обміняти, але яка є тим, що є найдорожчим в кожного з нас. Але чи таку він має цінність насправді?
Уявімо, що людина хворіє на рак і живе в муках. Скільки коштує час її життя? Чи хапається вона за життя, чи ж, навпаки, хотіла б скоріше позбутися болю за будь-яку ціну? Мабуть, риторичне питання. А що ж до здорових?
Здорові люди не помічають час, котрий вони проводять в соціальних мережах, іграх, гулянках. Одного разу один знайомий сказав мені – найдивніший час, котрий в тебе є, це той коли ти у щось граєш. Бо якщо ти озирнешся назад – зрозумієш, що ти не пам’ятаєш тої миті коли ти в це саме “щось” грав. Не ігри, не часу як такого. І зараз я розумію, що те ж саме можна сказати про “алко-посиденьки” – більшість з яких ти не пам’ятаєш, але витрачаєш на них ресурси, одним з яких є…час. Тож чи такий дорогий, той самий “час”?
Мабуть, чим більша небезпека нас оточує, тим цінніший наш час. Десь близько як півтора місяці я прожив з думкою, що кожна зустріч, прогулянка або якась справа – можуть бути останніми. Бо ж я не знав, чим закінчиться тиждень і, що важливіше – чим почнеться наступний. Де я буду. Що зі мною буде. Тож фраза про “жити як в останній раз” була дуже знайома в цей період. Це надавало більше сенсу кожній справі. Кожній зустрічі. Кожній секунді.
На мій власний розсуд, цінність має не стільки час, скільки те, як ти його провів. Знову і знов згадується поховання батька. І скільки людей тоді зібрались. Котрим він допомагав. Щось робив у них чи для них. Мабуть, найцінніший урок, котрий я засвоїв – треба провести хоч частину життя так, щоб в його кінці був хоч хтось, кому шкода, що тебе вже більше немає. В певному сенсі, це меркантильний сум, бо ж люди шкодують що не зможуть більше до тебе звернутись. Але в нашому цинічному світі і те вже багатого варте.
Тільки ми і наші вчинки придають цінності часу життя, котрий в нас є.
