Позначка: особисте

Є такі люди… (чернетка від 1 грудня 2023)

..котрі полюбляють казати щось типу “о…яким я був/-ла дурним тоді, коли це писав/казав”. Типу виріс, змінився, всьо ок, і тепер соромно за щось з того, що було зроблено, чи сказано раніше. В такі моменти я полюбляю зануритись в свої старі записи. Будь-які..типу такого:

Це запис, десь приблизно, 2005-2006 року. Часів, коли я навчався в технікумі і, відверто, я навіть не пам’ятаю, кому те могло бути адресовано. Але натикаючись на подібні записи я не вважаю себе “тоді дурним” чи зараз “надто розумним”. Скажімо так, я відношусь до них приблизно так само, як би хтось відносився до чогось подібного, що написала його дитина. Ну типу…ти ж не скажеш “боже, яка в мене тупа дитина, що вона таке написала!”. Просто це про іншу, “внутрішню” дитину. Зі своєю ми вчимось розуміти друг друга. Інакше дивитись на ті чи інші речі, крізь досвід, пройдений “разом”. Хоча…тут, мабуть, і без лапок можна. В моєму сприйнятті, якщо казати “яким я тоді був тупим” – ти не себе тодішнього принижуєш, ти принижуєш себе теперішнього. Приблизно от як в тій ситуації, коли мені заявили що моя дівчина “нє трамвай – подвінєтса”. І це було не про те, що її не беруть у розрахунок. Це про те, що в розрахунок не беруть мене і мою точку зору. Моє сприйняття. До речі, за 11 років “нє подвінулась”. Дивно, нє?..хоча дєвоньок я знавав багато за цей час. Повернемось.

Людей я оцінюю по кількох критеріях. Один з них як вони відносяться до себе. Другий – як вони відносяться до інших. Мені без різниці, як вони відносяться до мене, бо якщо відношення до інших паскудне – це, всяк, дорівнює відношенню до тебе. Хоча те, як вони відносяться до себе – це, мабуть, найважливіше.

За життя ми робимо безліч речей. Добрих, поганих, смішних, дурних. Але ми самі і є такі – добрі, погані, смішні, дурні. Тож…чому тоді бігти від себе? Від тої людини, котрою ми були колись?..

Якщо вибрати річ, котру можна було б виділити за останнє десятиріччя, одне досягнення. Я б вибрав не свій рід діяльності і свободу. І, навіть, не наші взаємовідносини. Це була б навичка не соромитись себе, своїх хобі, свого внутрішнього світу. Не реагувати на те, як все сприйме зовнішній світ. Бо це не важливо, коли ти в гармонії з внутрішнім. В гармонії з собою…

Стара чернетка. Дивно, що не опублікована

9

Поки 9. А там буде видно. Буде чи ні 12. А там, можливо 15. Чи 17.

Цей серпень надто вже нагадує минулорічний. Портрети інші, а так суть та ж сама. Спроби вижити через силу в цьому нездоровому світі.

Хай наступний серпень буде в зовсім іншому антуражі іншої країни…чи травень…можливо січень…чи хоч щось з того..

Вичерпний приклад

Насправді, ця історія х біткоїном, котра повторилася вдруге, лише свідчить про те, що для кожного є своє місце. І якщо тобі “не склалося” бути з золотою ложкою, і мова навіть не про велику спадщину чи багатих батьків, мова про певні знання чи напрямок, в якому ти можеш розвиватись, то ти ніколи не вилізеш за рамки, максимум, середнього класу. Просто тому що життя тобі не дасть цього.

Мабуть так, певним сенсом тут можна сказати, що це більше про питання долі. Але не долі, як чогось містичного, а реальності будення. Тобто, мені не дали знань в якійсь сфері, ті знання що я маю засновані виключно на інформації з мережі. Тож технічно я нічого не знаю і не вмію. І спроби щось капітально вивчити і зрозуміти марні, бо швидко забуваю те, що тільки що прочитав.

Мені завжди хотілось довести зворотне, але, мабуть, так і не вдастся це зробити. Чисто технічно навіть от зараз, маючи “шанс” заробляти 50000 а місяць, моє здоров’я сказало “ніт”, і його, раптом, почули. Тож списання лише питання часу, а 30000 бойових вже не світять.

Я завжди сподівався, що “будь в мене трішки більше грошей і я би зміг розкрутити ст, почати бізнес. І може б і зміг, але війна, не в останню чергу, стала причиною, коли попит впав, і ти залишився в тій самій реальності, що і “до”.

Ця ідея переїзду, певним сенсом, про спробу хоч якось вирватись з цього замкнутого кола і не те щоб “вийти в люди”, а просто почати відчувати хоч якусь землю під ногами. А не те все, що прямує за мною все життя. Хотілося б вірити, що хоч ця спроба буде вдалою…

Або так…

Нові часи, нові виклики. Якщо подивитися на дії зі сторони, стає зрозуміло що це просто нова вісь стабільності. Точніше її побудова. Музикальні смаки, люди..я намагаюсь в незрозумілому світі робити зрозумілі мені дії, котрі дозволяють отримати такий – собі купол, що захищає від всього поганого і незрозумілого навколо мене. Його, часом, стає все більше, і виникає потреба у нових методах. Певним сенсом це про ті ж самі “запобіжники”, про котрі я колись говорив, виставляючи той знімок. Чи означає це, що все настільки погано? Ні. Просто страховка на випадок “ядерної війни”.

Навіть в цьому я бачу ознаки певного паразитування зі свого боку. Бо ж..завжди в таких випадках пені потрібно більше, ніж я можу дати.

Інша половина мене каже, що це я просто шукаю виправдання своїм діям, і, скоріш за все, так воно і є. Просто я спитав себе, чи вплине це якось на мої взаємовідносини, або ж ще на щось, і зрозумів , що в нинішньому етапі вже ні. Але я подивився на своє відношення до Олени і Сашки, прикинув по роках, і в моєму сприйнятті, я просто відношусь до людини так само. Тобто з теплом. Я думаю, що мене не згадають, або навіть не підпишуть, і це теж буде прийнятний варіант. Бо загалом, в цьому світі ніхто мені нічого не винен, не враховуючи окремих випадків. Приємно хоч іноді казати все як є, не завуальовуючи це чимось. А якщо так, то…

Мені стали незрозумілими взаємовідносини з Олексієм, котрий час від часу читає блог, бо з Португалії в мене не так вже й багато людей котрих я знаю. І мабуть це все, що я можу чи хочу на цей рахунок сказати. Смішно, що в навушниках саме заграла Open your eyes. Одна з небагатьох композицій на спотіфай Самів у мене. This isn’t me, this isn’t you, but it’s just everything we do…

Як і багато інших шляхів, наші шляхи розійдуться з переїздом як з країни, так і з цього місця. Тож, певним сенсом, не важливо що там і як. Просто факт фактом…

“I lay here sober as a judge
Thick as thieves, yeah, that was us
Now my mind keeps giving me up
Think it’s time to get away
Pockets in my jeans got holes
‘Cause my money, see, it don’t grow
If it’s a lesson, have I learnt at all?
Think it’s time to get away

Fire up the engine I’m leaving home tonight
And cut away my sins, they’re too heavy for the flight

Let hell rain down on my life
And allow me to grow (rain down on my life)
Burn away the parts you don’t like
I don’t care anymore
I wanna feel untouchable
Spread my wings, fly away
Touch the sky and breathe it in
So give me my halo
Come on and give me my halo”

Час обирати

Хотів написати гарну поему на тему того, що “іноді приходиться вибирати”, і…напишу її. Це ж я, кмон! Куди від себе подінешся?..

Продовжувати читання Час обирати

Too fast for freedom..

..Sometimes it all falls down
These chains never leave me
I keep dragging them around…

Друга з речей, котру я зроблю, але яку не слід було робити – це татушка ще до кінця війни. А перша…решу я уже зробив. Хоча і знаю, що це віднесе нас у площину того концерту, але…яка різниця, чи не так?

В кожного з нас було по скелету у шафі. Я свого смикнув.

Побіг з Шоу…

Проблема мого власного Шоушенка полягала в тому, що значно легше втекти з чогось, що має крайню локацію, ніж з того, де локація передостання.

І я чемний, та чи цей чемний це я? Чи то просто роблю вірні речі вірним людям? Скоріш так, аніж ні. Якщо придивитися – я той ще слимак, котрий першочерговою ціллю бачить своє виживання і свій комфорт. Важко сперечатися з цим. Тож…

Яка моя кінцева ціль цього всього? Чи є вона взагалі?..

Я хотів би відкатити життя до певного етапу, та чи можу? Чи вистачить сил? Чи ж задовольнятися тим, що є?..вчора ввечері я бачив розклад, при якому моє “хочу” вже немає значення. Тож, не зазнавайся, хлопчику, в іграх, правил яких ти не знаєш. Часом, тут дуже великі ставки.

Програма мінімум відкатити до “п’ятничного сейву”. За нею і йдемо….а далі буде далі. Ранок був надто вже не бадьорим і добрим, щоб його повторювати…