Позначка: життя

Якщо так подумати, то моє життя, все ж таки, стало пов’язаним з хімією. Не візьмусь о пів на четверту рахувати кількість за рік, але…частково то Хондроітін з Глюкозаміном. Частково то Амітриптилін. Частково то Омепразол з Домперидоном. Частково Метамізол натрію (Спазмолгон). Я можу сказати “диви! Я можу без пігулок!”. Але щось мені то нагадує той чорний анекдот, де “- Мама, мама, диви! Я їду без рук! (через хвильку, з-за повороту) – Мама, мама, диви, я їду без ніг!”.

Смішно, але я задоволений. Чим? Тим, що хоч в чомусь я відповідаю самосприйняттю. Бо ж я можу мати нервові зриви, але я вважаю, що я “недостатньо працюю”. Я можу не мати грошей на те, щоб щось замовити, але вважати що “треба шукати товари”. Завжди здається, що ти недостатньо відповідаєш чомусь, щоб сміливо заявляти, що те в тобі є. Зараз я можу сказати “дивіться, я можу без хондропротекторів!” але ця гумореска може закінчитись за місяць-два…

Що мене дійсно бісить, так це кількість грошей, скільки йде на підтримку моєї життєдіяльності. Навіть якщо викреслити ідею самознищення, я не дуже розумію, якщо в 33 в тебе стільки ліків, то що буде в 40? Чи, недай боже, 50?..

Якщо вірити підрахункам, то у нас все добре. Якщо вірити кредитній історії – то не дуже. Загалом, можна сказати що за роки існування нас тут, статки, принаймні, не зменшились. І то вже добре…бо з моєю любов’ю там-сям витрачати, думалось що по світу нас пущу. Ан-ніт. Більш-менш…

Наразі чесність і об’єктивність настільки ж нетипові речі, наскільки нетиповими є різниця для більшості людей вживання терміну “non ai art”, що дослівно можна перекласти як “рукожопна творчість”. Жартую, просто рукожопна творчість.

На Девіанті зустрів сьогодні одну людину, котра написала щось типу “AI created angels”, насправді кажучи про цицьки краль. І іншу людину, котра вказала, що її творчість то не “AI based”. Але ж припустимо, що хтось шукає цицьки – чи є йому різниця, штучно вони намальовані чи вручну? Звісно, сам по собі термін “рукотворні цицьки” звучить круто і пахне хірургією і силіконом, а не творчістю, але…дійсно. Яка різниця?

Основна думка була в мене зовсім не про хірургію і силікон, а про те що уявив, як би мені, наприклад, написав хтось “у вас 2-3 перегляди конкретної статті в день – не хочете написати відгук на наш товар?”. І я такий “йа-йа, даст іс фантастіш! Зер гут!” – пишу наступного дня. З одного боку це ж не відгук якщо я не підісру в ньому, з іншого…багато людей купують щось не через рекламу чогось? Навіть політики вибираються по тому, хто дорожчу гречку пропонує народу. Чим я гірший-то? От-от…

Проблема рекламодавців в тому, що вони, чомусь, не дуже полюбляють звертатись з “гарячими пропозиціями” до тих, хто жартує про штучні силіконові цицьки у сайд-блозі. Так що якщо ви прочитали мої нахвалювання в основному блозі, а через день (чи за день до того) прочитали тут, яка ж то хрєнь кака – знайте, ви в обох випадках спонсоруєте тероризм, бо ж гріх таке читати в цілому 🙂

Руся у доброму гуморі детектед