Позначка: життя

…залишиться вітер…

Крутиться у голові другий день поспіль…бо ж, бо ж…

Якщо розділити людину на складові, в ній можна знайти різні сторони. Щось від чоловічого, щось від жіночого. Як мені казав колись уролог “щоб проблем не було потрібен ТЕСТОСТЕРОООООН! Треба щось робити фізично, мати постійне фізичне навантаження, все таке. В більшості своїй тестостерон то добре для чоловіків і погано для жінок. В першому випадку погано, якщо його немає, у другому, якщо він зашкалює. Якщо не помиляюсь, по тестам він був в нормі. Але від зворотнього, вся ця емоційність, співчуття, емпатія – все це, на мою думку, більше відноситься до жіночих рис. І то не добре і не погано. Кожна людина то суцільний вінегрет речей, що відносяться до обох статей. Як, наприклад, плакати чоловікові – то ж “не чоловіча справа”. Але коли в тебе не стає когось близького – те вже все не має значення.

Я звик розділяти себе на дві особистості, кожна з яких має свої сторони і прояви. Коли переважає перша – я роблю записи про техніку, щось майструю, займаюсь справами по будинку. Коли друга – я можу дуже емоційно сприймати чиюсь творчість чи думки. Сьогодні, мабуть, перевалює та, котра слухає ці рядки

Я б хотіла бути завжди твоєю квіткою білою.
Я б хотіла бути завжди твоєю єдиною вільною.

Я б хотіла знати, чи ти будеш завжди поруч.
Я б хотіла знати, чи ти будеш завжди поруч..
Я б хотіла знати, чи ти будеш завжди поруч…
Я б хотіла знати, чи ти будеш завжди поруч?!

Тільки після нас залишиться вітер.
Залишиться вітер.
Залишиться вітер.
Тільки після нас залишиться вітер.
Залишиться вітер.
Залишиться вітер.

І пропускає їх через себе. Бо ж моя емоційна складова не менш важлива частина мене, ніж та, де я як той молотокфігачу безперестанку цвяхи 🙂

---

Я дивлюсь це відео, і…

..і думаю про те, що у світі багато різних речей. Речей котрі відбуваються поза наших очей і думок. Планета живе поза нашого сприйняття тих чи інших речей, відбуваються різні процеси. Світ великий і різноманітний, і в ньому знаходиться місце для всього. Якщо провести паралелі, кожна творча людина щось створює незалежно від того, наскільки це комусь іншому потрібне. І часом знаходяться однодумці, часом ні. Щоб щось створювати, тобі потрібно бути одночасно частиною цього світу і, в той же час, особистістю. Ти зможеш щось створювати лише тоді, коли будеш в гармонії із самим собою і світом навколо. Ви кажете що “порнографія то жахливо”, а для мене “порнографія” це люди, котрі кожен день розповідають про новини. Про одне й те саме. І я розумію, що мною то сприймається зараз як насилля над собою. Коли ти змушений щось створювати, щоб…що? Зібрати лайки? Підписників? Чи варте воно того? Як за часів майнінгу, зараз тобі достатньо говорити українською і випускати відео з заголовками типу “русні пі…а”, щоб бути в тренді. Щоб тебе почули. Чи це ціна того, щоб бути “у гармонії зі світом” зараз? Мабуть…але в пеклі я бачив той світ, де і в житті і в творчості одна пітьма. Мабуть тому мені так зайшла “Lost”…

“як же виокремити з шуму радіореклам
хвилі й звуки непомітні ледь живих кардіограм?
як в неоновому світлі, в блиску глянцевих світлин
погляд щирий і відкритий роздивитись хоч один…”(с)Кімната Гретхен

..When you’re alone..

Іноді ми ускладнюємо життя більше, ніж було треба. Часто наше сприйняття основане на певному досвіді. Мабуть, головне навчитись не ставити знак рівності між цими першим і другим.

Певний час не довіряв тим чи іншим людям, згодом це стало такою собі аксіомою світогляду. Закриваючи останню сторінку книги – ми можемо лише здогадуватись, як далі розвивалась історія героїв. Так само, коли люди розходяться, мені завжди була цікава історія обох. До речі у Across the Universe було щось подібне. Коли історія була показана життям всіх персонажів.

99% історій, коли я зникав, на мою думку закінчувались хеппі-ендом. Тобто, коли ти виникаєш у житті іншої людини згодом, ти бачиш лише сухість у спілкуванні. І ця сухість вказує на те, що ти зробив помилку. Як примара з того світу. А що як ні?

Знайшов цитату, котра була колись на бухгалтерії. Те що знайшов звучить як “Добре слово – воно й собаці приємне, а людині й поготів, не шкодуйте подякувати і похвалити”. Там було тільки “Навіть собаці приємне добре слово, а людині…” – і я не знав, чим воно закінчується. Вислів, тобто. Цікаво, що у 100% випадків, коли я зникав, мене й не шукали. Тобто а нащо?..і це ще більше запевняло у думці, що ти був таким собі тягарем для когось, бо тебе несли поки ти допомагав йти.

Мабуть, треба буде якось переосмислити певні речі. Бо відчуття, що якісь сприйняття давно вже припали пилом, і ти дійсно, як якийсь дідусь, вважаєш що те, що тобі сказали “колись” є істиною. Закреслити “істиною”, написати “істиною з вийнятками”

Полюбляю свої тумблери у голові. Сиджу, думаю “цікаво, а що там у…” – “клац!”. Якщо не збираєшся з кимось спілкуватись у майбутньому – не слід цікавитись його життям. Такий собі on-off у дусі клацання ДБЖшки…

Мені дивовижно кожен раз, що це працює. Моя любов робити все “правильно” привела до того, що я не можу порушити своє ж правило, без якихось явних додаткових причин. А їх, мабуть, і не існує. Мені легше порушити якісь свої звичайні правила, типу “я більше не буду..”, ніж робити те, що закінчується порізами.

Я заліз у Дайрь->Exactly->хтось з Білорусі (з України тіко бібізянки були, котрим тільки дівчат подавай), і…написав. Звичайна річ? Звичайна. Але мені легше придбати/завантажити якусь гру (менше сорому), де ГГ скаче по рівнім на стріляючому члені, і ні, це не жарт виглядає смішно, і написати про це, ніж сказати що я десь, комусь, написав.

Є поняття меншого з зол. І я ним користуюсь. От їсти тварин, наприклад, погано. Але мої проблеми зі спиною частково лікуються глюкозаміном і хондроітіном, котрі є у хрящах. Тож це все одно не додає мені радості, що чиясь непотрібна смерть є можливістю для мене трішки довше пожити і з меншим болем у спині. Але це те, що я маю робити. Ну, або, йти під потяг. Але на мою думку, користь, що я можу принести цьому світу трішки більша ніж те, що я роблю відносно мертвих тварин.

Так і тут. Менше з зол в тому, що я комусь напишу і не отримаю відповіді. Достатньо зробленої спроби.

Мабуть, дійсно, ідеальний варіант їздити десь у трейлері, і кожен день бачити нових людей. Нові знайомства з людьми, котрі в твоєму житті відбудуться лише на день-два…це прикольно виглядало у мужика, що їздив по світу на мопеді. Чом би й ні?..чом би й ні…