Позначка: життя

Дійшов до думки

що зараз мені легше без світла, ніж з ним. Тобто я чітко знаю свою схему – підключаємо батарею, вмикаємо роздачу інтернету на телефоні, вмикаємо монітор, клавіатура-миша – і пішов процес роботи. Коли є світло я відчуваю себе незручно. Тобто, я не контролюю тривалість його наявності, а значить не можу щось повноцінно робити. А так я впевнений в тому, що “моє” світло ніхто не забере.

Я розмірковував на тему того, нащо мені знадобиться сонячна панель після того, як все це скінчиться. І…дійшов висновку, що вона як той перетворювач з 36 на 12 вольт..”хай буде”. Ніхто не каже, що я буду збирати собі 3-4-кіловатну електростанцію. Максимум кіловат, щоб навіть у похмурий день в мене стабільно було 100 Вт на годину. За 6-8 годин це близько 600-800 Вт, тобто близько двох батарей електровелосипеда. Цілком достатньо, щоб попрацювати у комфортних умовах за будь яких обставин, що можуть трапитись. Для всього іншого – візьму інверторний генератор на 2 кВт. Більш ніж достатньо для всього іншого.

Я як той тарган…головна ціль мого життя – знаходити вирішення питань, котрі в мене час від часу виникають. Мені здається, що я досить непогано з цим справляюсь..

Цікавий факт – на хромбуці відсутня російська. Вангую, що на ноутбуці її теж не буде. І мені пофіг, яку я систему ставлю комусь на ноути, але рука сама тягнеться вибрати Україну/українську, коли Лінкус чи Віндовс питають про мову чи регіон. Ото часи…не думав, що кілька тисяч ракет ще більше змінять моє відношення…часом здається, що все більше російська лишається тільки для розмови між собою і коли шукаєш якийсь фільм, котрий далеко не факт що буде українською.

Часом здається…

…що я все ще на тій роботі. Що від мене щось хтось хоче. Що я маю вирішувати питання “тут” і “зараз”. І дійсно…зараз я маю вирішити “тут” і “зараз” питання, як бути далі по електриці. Дивно, коли ти дивишся у екран телефона вдень, і бачиш одне, а ввечері…

Смішно. Смішно і дивно, що ціни настільки відрізняються. Бо ж мені здавалось, що я бачив те що бачив…чи просто бачив те, що хотів? Хоча…зараз бачу. Я переплутав 36 і 48…бо ціни, дійсно, відповідають тому, що я пам’ятаю. Ну…ок. Херово сидіти без світла і щось шукати, бо від втоми ти не помічаєш певних явних речей.

Часом не дуже розумію, що я роблю і навіщо…

Українська реальність…

..така, що тобі приходить лист

в котрому вказано, що почався новий період надавання тобі доступу до інтернету. Втім, цей лист приходить тобі в той час, коли цього самого інтернету немає, і ти підключений до нього через мобілку…palmface

…а брови від дідуся

Мати завжди казала, що в мене характер від бабусі – важки. А от брова, мабуть, від дідуся – думаю я кожен раз дивлячись у дзеркало. Але то по іншій лінії, якраз таки материнській…

Задумався, якою б могла бути Аделаїда? З нашими двома хреновими характерами, мабуть не дуже люблячою навколишній світ. Я дивлюсь на котів і бачу в них певне відображення нас. Обережні. Не довіряють нікому, але поряд з нами – всім. Якщо уявити, що Адель була б такою ж, мені було б сумно лишати її в такому світі.

Кращі батьки це ті, котрі нікого не виховували. Принаймні, у них не було можливостей наробити багато помилок у вихованні..

Цікаво…

Люди ніколи не проти купити щось по собівартості, і не дуже часто готові дати гроші, щоб ти їм щось продав значно дешевше, ніж вони можуть купити по місцю..здається, треба свою доброзичливість перемкнути у позначку “Off”. Просто тому що я зараз не маю можливостей на “добрі справи”.

Ps Олексію, з ДРом тебе, подарунок трішки пізніше бо “технічні складності”…

Аналоговий світ…

Дивлюсь на ті рідкі дитячі знімки, що збереглись..

І в мене є якийсь певний сум…сум за ті часи. За те що вони десь далеко. Кількість невірних рішень і моментів, котрі хотілось би, щоб все було інакше. Мені буває часом дуже сумно за те, що якісь люди живуть так як живуть і чогось не мають. Мені сумно за кожну людину з інвалідністю. Сумно за тих, хто не може знайти собі грошей на хліб чи лікування. Цей сум часом мене просто розпирає, тому я намагаюсь не замислюватись над чимось таким хоча б іноді. Щоб якось виходити з цього стану болі, з котрою нічого неможна зробити. Мені хочеться попросити пробачення в тих, хто навіть не зрозуміє, чого конкретно це стосувалось.

Мабуть, тільки переживаючи якийсь біль всередині, я відчуваю себе живим. Мабуть тому я не перестаю катувати себе спогадами, котрі спливають болем. Мені сумно що ми жили так як жили. Не через те що був якийсь сором за те, що жили відносно небагато чи ще щось. Мабуть через те, що батьки багато працювали. Мабуть через те, що коли були якісь сварки я не міг якось їх зупинити. Цілком розумію з чим це все пов’язано. Мабуть з тим, що цієї сумної людини зі снімку вже немає

По суті вже 13 років як…

Кожен з нас є причиною чогось. Хтось того, що не зробив, хтось, навпаки, того, що було зроблено. Я не знаю якою часткою винен саме я в тому, що сталося. Бо ж я в той вечір сказав матері, що “краще б він зовсім не повертався”. І він не повернувся. Я не думаю про цю фразу. Я думаю про мене на першому знімку. Що я не зробив для того, щоб цього не сталося. І розумію, що, мабуть, нічого. І в такі моменти питаю себе – а що я зараз роблю? Що я роблю вірно чи не вірно відносно тих, кого знаю? Я намагаюсь опікати тих, кого ціную. Допомагати. Намагаюсь робити так, щоб з кожним з них не сталось чогось такого ж.

Це зі мною на все життя, без сумніву. Та й що того життя? 13 років пройшло, я не впевнений що мене ще на 13 років вистачить. Як називався колись пост у Олександри “життя у борг”, і от моє життя після 30 це є “життя у борг”. Бо я не думав, що буду жити далі ніж в 30. Також не думав, що буду жити далі, ніж в 40. Але до останнього дня я буду вважати себе винним в тому що сталося з цією людиною з другого знімку. Він вважав, що з мене нічого не виросте. Я все життя намагався йому довести зворотнє. Точніше примарі, бо ж…

Іноді вдається знаходити рішення стосовно тих чи інших речей. Іноді я закриваю для себе якесь питання, яке мене хвилювало. Не думаю, що колись зможу вирішити це…

Досвід

Здатність розуміти 20-річних не дає їм здатності розуміти тебе, адже відрізок між 20 та 30 – це досвід, який вони ще не прожили. Отже, ти можеш їх зрозуміти, але вони не здатні зрозуміти тебе. По суті своїй у цьому і криється загадка, чому так часто люди, які мають стосунки з тим, хто молодший, йдуть до тих, хто старший. До певної міри це і є відповідь на питання, як так вийшло, що Олег пішов до Елі від молодої дружини. З погляду відносин молодість має цінність як молодість. Нам вона цікава тим, що це молодість. У нас створюється відчуття, що чиясь молодість розбавить нашу, умовну, “старість”. Але згодом приходить розуміння, що вона настільки розбавлена, що в нас самих нинішніх нічого не залишається. І ми хочемо повернутися до себе. У себе. У світ, зрозумілий нам…

Тому, в певному сенсі, будь які відносини з різницею у віці, нерідко колись закінчуються. Точніше вони закінчуються частіше, ніж відносини без цієї явної різниці…

Коли яйця стали по 199 грн за три десятки…

..я вирішив, що перепишу свій заповіт…в наступному житті я хочу бути курочкою. Мій профіль – золоті яйця, дєтка…