Категорія: Особисте

Тебя хоть там любят?..

Є багато речей, котрі в мене викликали сором. Одна з них, що я зараз тут, а вона зараз там. Сама з тими коробками і речами. Наче в колі сім’ї, але сама. Вдвох легше все подолати і зробити. І це ще один привід, за що я ненавиджу цю ситуацію саму по собі. Я навіть не можу ненавидіти конкретно себе за те, що сам туди пішов. Бо ж в Одесі, скоріш за все, все одно б прийшли. Відповідно, все одно я б туди пішов. Тільки пізніше, тільки коли пакувати речі – була б вся та ж срака. Тож…мабуть, в широкому сенсі, цей сором важко чимось закрити. Бо я знаходжусь там, де живеться легше. А вона там сама, з тими клятими коробками…

Це важко все, але скоро воно має закінчитись переїздом. Тут вже якось вирішимо всі інші наявні питання, бо будемо разом. А разом все пережити легше…і окремо все важче…

Закорінілий інтроверт

Якщо так подумати, моя соціальність це примарна хмаринка, котра виникає коли я відчуваю певну незручність.

Продовжувати читання Закорінілий інтроверт

Для дорослих..

Насправді, “Супермінор” від Cheshires це як “Развлечение” у Стри. Той випадок, коли аудіторія “ще не виросла”, а виконавець вже. І ти лише з часом щось починаєш розуміти. Як от, наприклад, цей скарб котрий відкопав тільки зараз…

“небо усыпано звездами пестрыми
хочется песен и сладостей
простых человеческих радостей

я забыл
я монстр
поднимите мне веки
руки мои изломались в извечной мольбе
я убил
так просто
я убил человека
в себе”

Вважати російськомовні пісні Cheshires поганими через мову? Не став би. Хоча б тому, що в них більше сенсу, ніж в таких же текстах російських виконавців. Про “Гострі предмети” я зовсім мовчу. Бо це пісня, котра, в певному сенсі, стала для двох слухачів таким собі “рятівним човном” в певний час їх життя.

Цей трек (Монстр) не для всіх, але при бажанні ви можете підтримати виконавця і придбати його на Bandcamp https://cheshires.bandcamp.com/track/–41 . Тим більше, що сам Вадим Казаков з самого початку війни всебічно допомагає нашій перемозі. А один з учасників гурту воює за нашу можливість писати такі пости…

А “Сніг”, з цього ж альбому, то просто скарб зі скарбів…

До речі, на моїй пам’яті Cheshires це той самий гурт, котрий одночасно зайшов і мені і Aleksandra Brodovskaya – тож це наш “сімейний” улюблений гурт. Хотілось би подякувати за безліч казкових моментів на концертах що були і тих, що точно ще будуть.

“Режь меня, режь
Заполни эту брешь
Из этих цепких нитей живым не выйти
Горько-солёная слеза из глаз прольётся
Зажглась звезда, погасло солнце

Зима всё ближе
Постель мне лижет
Свой вонзит кинжал
А мой хороший
Нас всех искрошит
Жаль…”

В ожидании…сентября?..

“..только земли коснется рассвета тень
– сразу в небе видны сумерек просини.
Без тебя тут один день, как три дождливые осени..

Знаешь, тут все чаще дождит;
И сердца медленный бит…
Без тебя моя парадная
Такая прохладная…”

“…помнишь, как мы забыв про обочину,
Про душевные муки, босиком шли по трассе;
Я буду с тобой – ты можешь взять мои руки
Всегда с тобой я! –
И неважно в какой ипостаси…”

…никогда, не скажу тебе…

Життя часто робить вибір за нас. Так вийшло і в цьому випадку…бо ж колись я слухав:

“Знаешь, я так боюсь, что мы просто больше не встретимся.
Вытру с лица солёную грусть и притворюсь, что мне просто так весело.
Знаешь, я так боюсь, что наши руки просто расцепятся.
Знаешь, я так боюсь, что мы изменимся, но по отдельности.”

Загалом, єдина людина, котра не змінилась у моєму сприйнятті це…Сашка, з котрою ми живемо разом. Бо ж проживаємо все разом, і, відповідно, тут важко щоб було інакше…тим дивніше було зіткнутись з явищем, коли майже не змінюються люди, котрих ти знав пів життя назад.

Мабуть, цей пост буде закінчено іншою частиною композиції ПФ…

“Страшно, что настанет тот день, когда умрут наши родители.
Это сводит с ума, а ведь, по правде – мы так и не выросли.”

Військомат так військомат..

“Холодні зап’ястки, розбиті шибкиЗібрати не вдасться, всі гострі шматкиЗігрітись не вийде, цей біль, як ознобІ краю не видно…”(c)O.Torvald

Не любила.

Слухаючи Delilah, згадую людину, від якої до моїх лапок потрапив цей гурт. Як згадка, в мене навіть корабель вісить з написом Ship to Wreck, котрий і став тою самою першою піснею.

Та частина мене, котра “про людяність”, згадує як було добре у спілкуванні. Та частина, котра темна, каже словосполучення з назви запису.

Це не про мене як особистість і іншу людину. Це про особистість, одна половина якої вдячна і любить той досвід, а інша, котра її захищає, називає причини, через які це все того не варте. Не згадування, не бажання, нічого іншого.

Don’t touch the sleeping pills, they mess with my head..

ps смішно, що після Ship заграла “Бий”..бо ж..

“Замало слів, щоб пробити цю стіну,
Принаймні відколупати шматок,
Набридло довбати її без зупину,
На зустріч робити невдалий крок.
Мої аргументи прийматись не будуть,
Навіщо треба було мене злити?
На жаль, мій голос тепер не почують,
В таких випадках залишається бити!”

Мабуть варто виділити, що є люди, котрі не люблять не нас, не щось в нас. І, в якомусь сенсі, легше від’єднати від себе щось чи когось розумінням, що та чи інша людина щось зробила відносно нас не випадково, а тому що не любила/не цінила нас.