Категорія: Військове

З дивним теплом…

Згадується день, коли серйозно бахнули по енергоструктурі тогоріч. Темрява. Невідомість. Відсутність інтернету. Згадав тоді, що на телефоні є радіо. Підключив навушники, намагався хоч якось з’ясувати, що ж сталося. Такий собі лайф-хак по виживанню під час ядерної зими…

Мені подобається ідея викликів, коли ти намагаєшся вирішити питання нестандартно. Зараз до мене їде половина акумуляторів, ще половину сьогодні відправлять. Як і замовлений автомат на клятих 200А току. Дивним чином, ця вся історія підштовхнула мене до реалізації проекту з сонячними панелями і акумулятором. Ідеєю автономного відеонагляду і світла. Інтернету в тому числі. Бо ж вже перевірено – оптика (інтернет) працює, якщо заживити перетворювач оптичного сигналу і роутер.

Зараз в мене болить спина, бо вночі десь защімило нерв. Чи щось типу того. А в мене тиждень на те, щоб забрати бойлер, доробити воду, перевезти речі, і ще багато чого…тиждень до морозів. Зараз, це здається більш важким, ніж те радіо о 3-й ночі..

“Життя – це

…трагедія, коли бачиш її великим планом, і комедія, коли дивишся на неї здалека” – хтось приписує ці слова Чарлі Чапліну. В іншій версії ця цитата є від лиця Джокера. Хоча мені здавалось, що я її чув в Сальте. Не суть важливо. Продовжувати читання “Життя – це

Про те, як піз…ть політики

А сьогодні дітки, я вам розповім як піз…ть політики. От приклад новини:

Мій приклад, про який знають знайомі, родичі та читачі цих записів, знають з чого почалось моє “оновлення даних у ТЦК” і…чим воно закінчилось. Більш того, я був “пришвидшено мобілізований” не дивлячись на мій поганий стан здоров’я. Бо ж сьогодні ВЛК, завтра вже навчання. В них немає часу вирішувати – придатний ти, чи просто гарматне м’ясо…треба всіх встигнути закинути у топку війни, поки ще горить…

Не я вас вибирав, але я вам ще пригадаю це все після закінчення війни. І я і тисячі інших, кого було “пришвидшено мобілізовано”, не дивлячись на стан здоров’я. Ті, кому лікарі закреслили діагнози і зробили придатними. Ті, хто лишився без дітей, батьків, близьких – вся їхня кров, не в останню чергу, на руках тих, хто робить нашу могилізацію реальністю, закриваючись словами про “Це геть не означає..”

Ну…або ж ви просто ні…я не розумієте, що відбувається на місцях. А якщо не розумієте, то який сенс з таких зам. міністрів оборони взагалі?!..

Ps а шо ж це я все тут пишу, і не біжу актуалізувати дані? Так я б радий, але ж ваші ж ТЦК утримують мої документи, через що виникає потреба у людей звертатись до адвокатів і платити немалі гроші…

Pps і ще раз…ті хто виїхали…ви правда хочете повернутись у цей безлад, що відбувається в країні?..

Мій Форт Нокс – лікарняне ліжко…

Важкий день. Завтра ще важче. А потім…ще?

Коли ти йдеш проти чогось – у тебе лише два варіанти. В мене їх зовсім немає. Тому зібратись і…мабуть саме так виглядає моє “як буде”…

Офіційно заявляю, що в Україні немає верховенства права і законів, якщо цей раунд буде не за нами. Кожен бореться за свою демократію. От тільки з екранів ми чуємо про “нам важлива кожна людина”, а насправді…знаєте, мені сподобався коментар прямо над моїм на тому скріні..

Мабуть, це саме вірне питання до можновладців..

Дубль 2

Пишу з лікарні, після нервового зриву по причинах попереднього запису, з телефону, бо лептоп від Тошіба саме тут і саме зараз вирішив, що його майже новий жорсткий полетів. МакГайвер в мені зміг відкрутити кришку концелярським ножем, втім…і це не допомогло. Загалом, цінна кожна хвилина. Бо ж я маю розповісти про могилізацію по українськи…то ви дарма з рашки смієтесь, у нас так само роблять. І хворих, і косих і хромих записують…тож..

“Не для молвы, что, мол, чудак…”

..А просто так, а просто так..

Мабуть, я найдивніший кадр, котрий під час війни сам пішов у військомат, щоб…отримати повістку. Чисто технічно я живу за три-дев’ять земель від місця прописки, і які взагалі були шанси її отримати офіційно? Тож…хай лишиться тут, як приклад дурості того, що нічого страшного в цьому немає.

..і ніхто тебе не затягує в машину…і ніхто не лупить тебе дубинками. Більш того, навіть питання про “дєвибилі86лєт” ніхто не задав, хоча за фактом моє тимчасове посвідчення було дійсне до лютого 2017, тож…ввічливо все пояснили, що від мене треба, де куди і з чим бути.

Загалом, я якраз і не люблю вирішувати якісь прострочені питання через те, що на мене обов’язково мають кричати в дусі “вичьтособіпозволяєтє”. А тут і за штраф не почув і в цілому.

Мабуть я той самий кадр, котрий виходячи з військомату побажав гарного дня. Бо ж як до мене відносяться, так і я…

Військомат так військомат..

“Холодні зап’ястки, розбиті шибкиЗібрати не вдасться, всі гострі шматкиЗігрітись не вийде, цей біль, як ознобІ краю не видно…”(c)O.Torvald

Сниться. Як дістала ця війна!..

Кліп вийшов 17 жовтня 2014…це про “девибули8років”.. Продовжувати читання Сниться. Як дістала ця війна!..

Задаюсь питанням

Чи мають “право на страждання” люди, котрі живуть поза нашою нинішньою системою? Ну, тобто. Як приклад – є люди, в котрих є клінічна депресія. А є ті, котрі кажуть “я в депресії”, маючи на увазі що їм “грустнєнько”, але не маючи на увазі клінічну картину.

Для себе я зробив висновок, що не мають. Ну, тобто. У моєму всесвіті – вони не мають такого права. Бо в моєму всесвіті є війна. В моєму всесвіті ідея “переїзду” потихеньку криється тазом, хоча у всесвіті людей, котрі зовсім втратили житло, моя ситуація теж така, в котрій я не маю права жалітися. Тож…я не жаліюсь-жаліюсь, просто мені “незручненько”. Мабуть, коли людина з іншої країни каже, що їй “погано”, вона має казати “незручненько”. Бо погано тим, хто є тут. Навколо. Мені “незручненько”, бо ми живемо на західній, і “незручненько” через те, що хтось страждає більше за нас. Але моє “більше за нас” це коли в тебе ситуація зі здоров’ям не стає краще, бо 90% проблем пов’язано (певно) з психосоматикою, котру не вилікуєш, знаходячись у країні, де йде війна, бо через цю саму війну і є ця сама проблема.

Я стаю звірем для тих, хто знаходячись десь під сонцем вирішить сказати мені, що йому “погано”. Бо навіть викресливши мене і мою ситуацію – є сотні тисяч тих, кому гірше. Гірше тим, хто лишився без домівки, кінцівок, близьких людей і всього того іншого, що неможливо якось передати словами.

Коли ви знаходитесь за кордоном і пишете людині з України, котра живе зараз там. Пишіть просто “мені незручненько” жити в Болгарії (Польщі, Німеччині, будь де). Годі вже ці ваші “мені важко”, “мені погано” – і все таке інше..

Іноді треба просто…

..потратити трішки грошей і полежати в ванній..

Помітив дві речі. Перша це те що часто використовую словосполучення “коли переїдемо”, а друга що став рідше його використовувати. Бо ж…загалом, хто зна що завтра, та й в цілому. А з моїм єврейським щастям отримувати від життя наганяй, то й зовсім…так от.

Написали мені позавчора добрі люди по комплекту відеоспостереження. Спитали, чи зможу зробити знижку (а там ціна і так 1800 стоїть і комплект з нюансом). Спочатку перепитав, чи влаштує ціна у 1500, а потім подумав…і ще раз подумам…і ще раз…і вирішив що якщо військовим і у військовий час, то можна й просто відправити. Мене перепитали чи потрібні документи, але я не те що їх не спитав, а ще й запропонував відправити ще один повністю робочий комплект. Результат?

Обидва комплекти вже у хлопців, по отриманню відчитались вище. Радість.

Чим більше ти якось так допомагаєш військовим, тим більше фрази про “коли переїдемо” звучать якось більш живо і реалістично…я не герой, і род діяльності зовсім не геройський, та й загалом. Але приємно відчувати, що ти є частиною того, що не те що наближає перемогу, але, хоча б, може врятувати чиєсь життя. Це вже того варте…