Позначка: думки

Вгадай, хто я..

Завжди заздрив людям з чіткою самоідентифікацією. Це приблизно як коли тебе батьки заставляють “добре вчитись”, потім ти стаєш успішним і заможним селюком християнином, їздиш на дорогій машині, і в тебе в голові є чітке розуміння, що ти “вчишся-отримуєш”. А що, якщо індивід зламаний?.. Продовжувати читання Вгадай, хто я..

“..будь обережніше..”

Люди кажуть мені бути обережніше. Типу носи завжди з собою документи і все таке інше…щоб ніхто “не сцапав”…от тільки не мені треба боятись їх, а їм мене. Бо я знаю, що в мене в голові, а вони ні.

Минулого командира міг посадити за бажанням. З “майбутнім” буде теж саме, але вже без “міг”. Просто тому що я це я. Як казав колись поліціянт “а…в технікумі вчишся…- йому втрачати нічого..” – хотілося б, щоб люди, до яких я попадаю, це розуміли. Що коли людину загоняєш у глухий кут – вона не завжди СЗЧшнеться, чим створить собі проблеми. Вона може створити проблеми іншим.

Цілком достатньо інформації по статті, за якою мене було списано, щоб було розуміння, наскільки зі мною є сенс мати справу…та й…інтернет каже:

“«Виключений з військового обліку» означає, що особа втрачає статус військовозобов’язаного та на неї не поширюються обовʼязки з військового обліку. Зокрема така особа не може бути призвана під час мобілізації, після виключення з обліку не зобов’язана проходити ВЛК, оновлювати облікові дані, такій особі не можна вручати повістку. Це поняття є постійним і особа не повинна знову ставати на військовий облік.”

Тож..

Мені потрібна мегалюбов…

..аби сьогодні повернутися додому…

Насправді, я сприймаю ту пісню більш ширше ніж здавалось…а чи бувало інакше з іншими?..

Завтра, після барахолки, ми підемо в той секонд і візьмемо ті модняві “райдужні” підтяжки. Як і ті червоні рвані джинси, що взяли кілька днів тому, це про бажання робити те що хочеш і виглядати так, як хочеш, просто тому що тобі це потрібно. Дивакувато? Так! Але яка різниця, якщо тобі набридло просто грати ролі котрі на тебе нав’язали  і відігравати тільки тих, ким маєш бути?

= = = = = = = = = = = =

Підтяжки не взяли, бо ж змерзли, тай в цілому цей допис дописується вже в іншому місті і місці. Але хотів завершити думку.

Ми не були “людьми для Дубна”. Ми не є “людьми для Новгорода”. Хоча в тій же Одесі виглядали б “цілком природньо”. Але ж де та Одеса, а де ми…тай чи є різниця, де ми? Чіплятись за місця це як чіплятись за людей – наймарніша справа. Бо все воно надто вже непостійне.

Ми є один у одного і це, мабуть, головне, бо сприймаємо один одного такими як є. У всіх сенсах і планах. Смішно, що одного з нас питають про те “..а ти не боїшся, як це сприйме він?..”, “..а що про це скаже вона?..” – кожен раз з того сміємось, бо ж..якщо про щось дізнається хтось зі сторони – між собою ми те вже могли обговорити з десяток разів.

Світ “цікавий” тим, що за спиною тебе десять разів обговорять, але якщо щось буде треба – до тебе все одно звернуться. В цьому загадка принциповості людей. Вони завжди ставлять свою першочергову ціль вище за своє сприйняття. Я ж, навпаки, можу перестати спілкуватись з людною, якщо це “світосприйняття” не синхронне з моїм чи, не дай боже, протилежне йому.

Зараз вже по іншому сприймаються ті слова про “I, I went to hell and back
To find myself on track
I broke the code..”, бо ж дійсно broke,

Хочу прокинутись завтра (сьогодні) у місці, де всім срати…

Як стишити вогонь, що уже палаєДе взяти стільки сили, о мій богНавіщо берегти те, чого немаєЦей вересень лютий до нас обох..(с)Крихітка

На зупинці..

8:04, кав’ярні ще зачинені, військторги теж, тож…вирішив погодувати голубів

Майже ніколи цього не робив, а тут і час є, і нагода – круасан без начинки. Наче знав, що для них і беру…

Згадалась пісня, точніше кавер, котрий полюбляв дуже..

Who are you Who am I?
is it real Do we touch the sky?
Nothing’s real – all disguise
Said the birds of paradise.
I’m afraid Can’t you see
Tell me where do you carry me.
You will soon realize Said the birds of paradise.


Flying home Flying home to the land that you once have known
To the peace that once was true for a little girl like you.
Flying home Flying home from a world that is made of stone
Till your heart is light and free like it once was meant to be.

Якщо ці голуби колись потраплять до тих, до кого я не потрапив – най передадуть їм, що я їх люблю і дуже сумую за ними.

Моя ж ціль піклуватись про живих.

Головне питання

Котре я собі задаю кожен день тут, чи мала бути друга спроба. Чи взагалі вона має бути. Кожен день я п’ю, як мінімум, три препарати, як мінімум два з яких це заспокійливі. Скоріш за все. І в будь-якому випадку це все не дає мені відповіді на питання, чому я маю далі жити.

Вважається, що люди живуть, бо для них сама думка про смерть страшна, так як смерть це щось болюче. Це шанс вижити і лишитися з каліцтвом, як я розмірковував, коли думав стрибнути з даху. Але ж суть в тому, що я просто вирубився. Прокинувся в реанімації і, без невідкладної допомоги, скоріш за все б і не прокинувся зовсім.

Для мене не стоїть питання, що зі мною далі буде і де я буду. Лише питання, для чого це все? Що є сенсом переосилювати кожен день себе? Для чого це?..і це питання навряд чи мене колись лишить…

Чого варте..

..чуже серце, якщо ти не можеш його розбити?.

Мабуть в цьому різниця нашого відношення до людей. Лише відчуваючи певну владу, люди нам стають цікавими. В інших випадках це все якось надто прісно…