Шо там у Вані…

Поцікавився, що там у Вані..а у Вані там як завжди..

По-перше мені дивно звучить “жаль”, здавалось що воно має інший сенс. Якщо ми про українську говоримо. По-друге для кожної мови свої вірші. Якщо людині не пишеться на якійсь мові – це не про те, що він не любить Бандеру. Це про те, що він не володіє мовою (внутрішньо) так, щоб нею донести свій погляд на світ. Часом, лірика людини каже більше, ніж мова…хоча б тому, що (зі старого):

Куда б не занесла меня судьба
Везде найдется хлеб, стакан и койка
Моя же география проста
От Троечки к Подолу и домой на Тройку
Об этом и поет моя душа
Кострами старой Дарницы пропахшей
Какой бы не была твоя Москва
Мне Киев завсегда милей и краше

Ось так ми і втратили цноту, в останнє не втримали сліз…

А ти так боялась поту, а я так боявся валіз…(с)Хливнюк

Продовжувати читання Ось так ми і втратили цноту, в останнє не втримали сліз…

Відрізаю по шматку

Тепер ще й оголошення став писати українською. А суть у тому, що якщо я щось починаю, це все вже невідворотно, бо ж скільки сил було витрачено на те щоб. Яка причина на цей раз? Гм…та історія з аукціонами. Мені ліньки займатись тим, що не матиме результату, бо ж кому не срати на те, що хтось спонсорує ті ракети, чи не так? А це результат матиме, причому для мене самого…

Від слів твоїх віє теплом…

Хотілося б дізнатись, як так трапляється, що на початку року в мене все добре. Почуття якоїсь ейфорії. Сподівань на краще…і я, якимось магічним чином, примудряюсь просрати це все за пів року чи трішки більше. Втратити контакти, розірвати зв’язки. Впадати в таку собі соціальну депресію. Тобто винирювати зі всього того, що надихало…

Я не шукаю більше тимчасових зв’язків. Точніше я не бачу більше в цьому рішення. Мені більш менш зрозуміло, як підтримувати звичайні стосунки. Тобто, там, де у всіх проблеми, я розумію як робити так, щоб ти не “звикав” до людини. При цьому я не розумію, як не звикати до співрозмовників. До друзів. Завжди заходити в них щось цікаве. Надихаюче.

Рік тому я розмірковував на тему типу “ну хоч Сашу не просрав”. Мовляв, я знову спілкуюсь з людиною, котра своєю творчістю надихала. Але мені важливе розділення якихось моральних цінностей, навіть коли мова йде про друга. Рік пройшов. Я вже розмірковую, як не просрати це спілкування.

Я не погоджусь, що в моїх відносинах (сімейних) всі проблеми виникають через мене, але я погоджусь що більшість з них, все ж таки, через мене. І, мабуть, всі проблеми в відносинах з людьми виникають або через мене, або через моє сприйняття якихось речей.

Мені пощастило бути у відносинах з людиною, якій я можу розповісти все що завгодно і вона спробує максимально зрозуміти мене і мою точку зору. Русь. Не просри ще одну людину, котра якщо не зрозуміє всіх твоїх тарганів загалом (бо ж, бо ж…), то хоча б не побіжить від тих, про котрі ти розповідаєш.

Знаєте, за що я полюбляю час?

Час має певну сталість. Він не йде швидше чи повільніше від нашого бажання. Ми можемо сприймати що він швидко тече, коли нам приємно, але фізично він лишається таким самим. Якщо я знаю, що я встигаю ще написати цей пост і встигнути заїхати на пошту і відправити посилки – це не потребує якогось підтвердження. Це просто є. 

Для людини, котра полюбляє цю саму “сталість”, відчуття часу, котрий завжди незмінний, це як легкий літній вітерець у спеку…він надихає і дає відчуття комфорту.

Часом 10 більше ніж 90…

Свого часу була історія, коли в далекому 2015 були певні складнощі і певні питання. Тоді поруч з небагатьох був Олексій. Тоді ж, якщо не помиляюсь, він дозволив інакше подивитись на відносини, сприйняття, і інші речі, і…зробити так, щоб я не допустив помилок. І в мене це у мозку чомусь сплило фразою “Олексій посміхається” (мабуть, тому що “Один глаз плаче, інший сміється”. Бгг). Це вислів, умовно, відносно того, що сталося не так, як збиралося. От і сьогодні “Олексій посміхається”.

Я пишу сюди багато особистих речей, що важливі для мене. Хай щось лишиться для себе. Без публікацій..

Ps нам потрібен мерч-монетка, де одне око сміється, інше плаче. Терміново. Тоді приймати рішення в житті було б значно легше..

Ти інакше почнеш дивитися на світ

..коли зрозумієш, що ті, що, як тобі здається, роблять щось для тебе, насправді роблять це для себе.

Дилема відносин між людьми в тому, що коли люди кажуть щось у дусі “я без тебе не зможу жити”, це саме “я” завжди на першому місці. Це більш зрозумілий приклад про що я…якщо так подумати, ми вертаємось до когось не тому, що їм без нас погано, а тому що нам без них. Сюди можна приплюсувати думки Олександри про колишніх, котрі завжди десь “на орбіті”. Бо ж, бо ж…

Лицемірний людський світ, де все робиться заради себе.

Хтось каже, що від любові до ненависті один крок. Я б прибрав слово “любові” і виміряв час кількістю записів. Деякі люди, щоб до чогось прийти, прислухаються до чиїхось порад. Не завжди порад з добрими намірами, але ж. Мої роздуми – це ніж. Ніж, котрим я відрізаю від себе пухлину. В певний час. А в інший, навпаки, захоплюю себе чимось або кимось. Сам собі психолог. Сам собі психопат…

Цікаво, що нерви…

..впливають на той чи інший стан. От помітив – щойно перенервую і погіршується та річ, котра є проблемною зараз. У детективних фільмах і серіалах, коли у героя хочуть про щось дізнатись, нерідко звучить фраза у дусі “скажи зараз, поки я зможу тобі допомогти”. Натякаючи, що далі буде гірше.

Чим далі, тим менше я розумію дві речі. Чому ця людина мовчить. І чому вона виникла в моєму житті знову. Я давно не маю принципів відносно людей, з кими не спілкуюсь певний час. Типу, можу не спілкуватись, а потім хоп! Знову почати. Як нічого не було. Але все це завжди має якусь причину.

На весіллях є така фраза, котру полюбляю більш за все. Звучить приблизно так “Якщо у когось із присутніх тут є причина, чому вони не можуть одружитися, говоріть зараз або мовчить навіки”. От і я хочу або почути причину, для чого це спілкування потрібне нам обом, або ніколи більше не згадувати про нього. 20 на 80 наблизилось до 10 на 90

Ps люди для мене теж “питання”. Я не люблю питань, котрі не закриті. До неділі?..

Віра є!

І прізвище її Мусаелян.

Я без остановки читаю новости
Я не знаю, как бороться со злом.
Ты мне скидываешь аудио,
Как моя страна бомбит твой дом.
Я делаю дела, я влюбляюсь в мальчика,
Я пытаюсь сделать это хоть немного значимым.
Я читаю новости, я не знаю, как быть.
Прости меня.
Если можно простить.

Я без остановки включаю музыку,
Я не знаю, как бороться со злом.
И от взрыва каждой улицы
Я сгораю болью и стыдом.
Я делаю дела, я прощаюсь с мальчиком,
Я пытаюсь сделать это хоть немного значимым;
Я включаю музыку, и каждый танцует.
Я так защищаюсь, когда тебя — атакуют.

Коли слухаєш, не в останню чергу через голос, складається враження “гм…саме так і саме це мала співати земфіра, якщо б їй було не по..

Загалом, АлоеВєра – той колектив, котрий показав, що, часом, у дівчат більше яєць, ніж у всяких алєксандров красовіцкіх, темов булатових, та інших…і колектив виступає зараз по всьому світу, і до нього приходять на концерти, і він записує альбом. І…йому не соромно кожну ніч лягати спати, через те що його позиція не “нувижєпанімаєтєнувидолжнипонять”.

Цікаво, що гоніння колективу почались ще задовго до цього альбому. Є певне відчуття, що ти чогось не знаєш чи не помічаєш, а насправді списки “хароших музикантов” були вже давно. Виходячи з позиції кожного окремого виконавця. Енівей, окрім Нервів, це, мабуть, другий виконавець, за котрого мені не соромно, що я відносно недавно почав його слухати.