Віра є!

І прізвище її Мусаелян.

Я без остановки читаю новости
Я не знаю, как бороться со злом.
Ты мне скидываешь аудио,
Как моя страна бомбит твой дом.
Я делаю дела, я влюбляюсь в мальчика,
Я пытаюсь сделать это хоть немного значимым.
Я читаю новости, я не знаю, как быть.
Прости меня.
Если можно простить.

Я без остановки включаю музыку,
Я не знаю, как бороться со злом.
И от взрыва каждой улицы
Я сгораю болью и стыдом.
Я делаю дела, я прощаюсь с мальчиком,
Я пытаюсь сделать это хоть немного значимым;
Я включаю музыку, и каждый танцует.
Я так защищаюсь, когда тебя — атакуют.

Коли слухаєш, не в останню чергу через голос, складається враження “гм…саме так і саме це мала співати земфіра, якщо б їй було не по..

Загалом, АлоеВєра – той колектив, котрий показав, що, часом, у дівчат більше яєць, ніж у всяких алєксандров красовіцкіх, темов булатових, та інших…і колектив виступає зараз по всьому світу, і до нього приходять на концерти, і він записує альбом. І…йому не соромно кожну ніч лягати спати, через те що його позиція не “нувижєпанімаєтєнувидолжнипонять”.

Цікаво, що гоніння колективу почались ще задовго до цього альбому. Є певне відчуття, що ти чогось не знаєш чи не помічаєш, а насправді списки “хароших музикантов” були вже давно. Виходячи з позиції кожного окремого виконавця. Енівей, окрім Нервів, це, мабуть, другий виконавець, за котрого мені не соромно, що я відносно недавно почав його слухати.

Бажання

Хочеться просто видихнути,
Закривши руками лице
З пам’яті витерти, вискребти –
Все це.

Цікава штука, чи є спазм, викликаний тим, що ти не можеш видихнути морально? Думаю, що так. Яким буде мій перший запис у блог цьогоріч? Він точно не про підведення підсумків. Він був би про те, чи вдалось лишитись людиною і як жити з тими чи іншими речами…

Емпатичність

Можу не дати чіткої відповіді, чи я за когось переживаю. Так, щоб дійсно переживати. Але ця смерть дає мені відповідь на це питання. Не хочеться вірити, що людини більше немає. Бо ж дійсно вважав цих людей частиною родини. Своєї родини. І це дійсно важко. Не настільки, щоб плакати, але настільки, щоб розуміти, що поки не стане тебе самого – таких втрат буде багато. І кожна буде боліти все більше, бо будуть уходити ті, коли ти знав найдовший період свого життя.

Я вдячний за поздоровлення. Вдячний за дитинство. Часом люди не можуть знати, яку частину вони відіграють у твоєму житті. І ти сам про це не замислюєшся. Лишень коли їх не стає, порожнеча в серці дає про себе знати.

Коли замовляв аптечку, задав собі цілком логічне життя – чи варті ті 5700 чиєгось життя? Не з точки зору жадібності. Навпаки. Це копійки, якщо ця сума зможе врятувати чиєсь життя. Його чи ще когось. Ти знаєш людину, ти знаєш для кого саме воно береться. І останнє про що ти думаєш – це гроші. Коли ми допомагали їй – грошей не було, взяли з кредитки. Бо було розуміння, що завтра, коли будуть гроші, вони вже можуть бути не потрібні. В цілому, майже так і сталося. І це не важливо. Для мене важливіший той факт, що перед тим як піти з життя – людина знала, що я вдячний. Вдячний за все, що було зроблено для мене в житті.

Був час в дитинстві, коли я хоті все зберегти. Коли кожна річ була частиною пам’яті. Потім був час, коли я хотів створити таку собі Вікі, в котрій велись спогади з мого життя, по ситуаціях і людях. Щоб нічого не забути. Тягар від людей і відчуттів, що я несу з собою, часом дуже важкий. І просто від спогадів болить десь всередині. Олексій колись казав, що я не цікавився станом здоров’я його батька при житті. Але я завжди зберігаю той емоційний біль від розуміння, що ти знаєш, як воно, втрачати батька. І як хтось ставить десь у церкві свічки за чиїсь душі, так є дні, коли я згадую тих, кого вже зі мною нема. Всіх людей. Всіх котів. Тварин загалом. Ліську, Печеньку…особистий Graveyard Keeper, в котрому поховані всі, кого ти знав…всі не можуть жити вічно, як і неможливо завжди носити в собі цей біль. Але саме в той день, коли я захочу забути про цей біль – я перестану існувати. Бо немає такої людини як я без тої клятої емпатії, до всіх, кого я знав…

Угода з дияволом

Мені написали листа. А коли мені пишуть листа, я, замість того, щоб відповідати на нього, йду скаржитись на нього у Нотс. Шик…але добра звичка. Не хочу її міняти. Якщо чесно, я не знаю що саме відповісти і чи варто. І що саме варто відповісти. Одна з моїх половин каже “Русь…ти досягнув успіху у своїх починаннях знайомства з кимось – тобі не відповіли!”. Інша каже, що часом варто приймати хай і пустишки, але вірити в те, що вони допомагають.

Якщо скласти список, то в одній площині ситуація з Богданом і спроба вирішити його питання. В іншій ситуація з кредитом і розуміння, що його треба закрити. В третій площині я думаю про те, як живеться людині без матері. У четвертій – наскільки без проблем з митницею прийдуть ті щітки. У п’ятій про посилку, котру відправили не туди, у шостій про те, як відреагувати на ту посилку, що відправили діти. У сьомій розуміння, що мені важко без комфортної камери. У восьмій інші борги. Десь у дев’ятій все інше. А ще десь тут є сусідськи собачата, котрих треба підгодувати. Серед цього всього списку я не знаю, як на моє сприйняття світу вплине одна людина. Чи не вистачає мені спілкування і читання якихось життєвих історій? Мабуть, що так…Чи усвідомлюю я ціну, котру маю заплатити пізніше?..

Свого часу вірив, що вмію знайти рішення майже у всіх ситуаціях. І я гублюсь у подібних ситуаціях…

Подивились “Чотири половинки” (2022)

Є випадки, коли українською переклад більш вірний. І це саме він. Про що фільм?

Сара і Лука збираються посидіти з друзями, і під час гостювання задаються питанням – чи існують, взагалі, спорідненні душі? Основна частина подій у фільмі відбувається  за кілька років до цього, і в ній розповідається про приклад – історію двох пар (Даріо, Матео, Джулія і Кьяра), котра подається нам під різним поглядом. В одній ситуації перша пара це Даріо і Джулія, друга це Матео і Кьяра, в іншій, навпаки, нам показують розвиток подій, якби парою були Даріо і Кьяра, а іншою Матео і Джулія. В російськомовному описі це звучить досить смішно, бо ж:

Але не бійтесь, це фільм не про свінгерів, а про кохання 🙂

Фільм розбирає такі важкі питання, як народження дитини і сприйняття цього. Переїзд в іншу країну на роботу, коли комусь доведеться погодитись з тим чи іншим вибором іншого. Зраду у відносинах, і те, як та чи інша людина її може сприйняти. Головна ідея полягає в тому, що споріднені душі це умовність, і все більше залежить від того, наскільки люди можуть вживатись один з одним за певних обставин.

На перший погляд (і на другий…і на третій…) фільм може бути досить незрозумілим, бо фанати першого сезону Відьмака дуже зацінять стрибки у часі, через що важко зрозуміти, про яку саме часову лінію відносин йде мова зараз, а точніше про яку саме пару. Загалом, це фільм-антологія відносин, у дусі “що було б, якщо б…”, котрий завершується дуже логічною думкою.

Чи раджу дивитись? Ну…нам на Новий рік, під шампанське і апельсинки воно зайшло. Тож, мабуть 7.5 з 10 фільм заслужив 🙂

Де-жа-вю…

Це могло б бути добрим знаком,
Якщо б в серці була доброта
Втім, єдине, на що я натрапив
Твоїх знімків була пустота…

Дивно натрапити в іншому місці на чийсь профіль. Напів-закинутий. Задумався, що у роботах кожної людини ми бачимо або якусь фандомність – те, що нам подобається, або ж якусь близьку ідею. Мабуть, для мене назавжди лишиться загадкою, як настільки близька (здавалося б) людина може бути, в іншому сенсі, настільки пустою. І, мабуть, саме порожнечу я бачив у тих знімках. Загалом, мене зваблює порожнеча у багатьох іпостасях. І це, мабуть, одна з них. Мабуть моя особиста порожнеча милується тим, що в когось вона є більша. Чи інша…

Ти хотіла заповнити свою порожнечу кимось. Я хотів навчитись розумітись і жити з порожнечею.

Мені сумно, і одночасно, зрозуміло, чому саме ти мала бути тією людиною-крапкою.

Колись в мене був вірш. Ну…скоріш не вірш, думка…”Не было никого “до”, и не будет никого “после”. Вспомнишь ли ты мое имя, если мы окажемся возле?”. Так от, я думаю, що ми можемо скільки завгодно в комусь розчинятись, але це зовсім не означає, що вони зможуть хоча б згадати наше ім’я, коли ми будемо поруч. Бо ми для них ніхто. Мабуть, саме тому, цей пост закінчиться саме так…

Планування

Дивна штука – планування. Коли ти в голові створюєш якийсь проект, котрий візуалізується в твоїй уяві. Загалом, мені властиво мати багато проектів в уяві і мало у реалізації. Але останнім часом щось змінюється, і…переступаючи через себе я намагаюсь реалізувати їх.

Одна половина каже “нащо, все одно переїжджати”, а інша…інша каже, що треба поки пережити те що є і що триває. Думаю, кожен в голові мав прогнози на життя, а точніше на те, коли це все скінчиться. Кожен думав “огов…у травні скінчиться? Так то ще довго…”, і…саме тому життя в тому чи іншому місці може продовжитись на невиявлений час. Це як потрапити у аеропорті на затримку рейсу. Без чіткого формулювання, коли закінчиться хурделиця.

Намалював собі в уяві стіл. Знову великий, десь 2*0.6 метри. Гм, цікаво. Це, в суті своїй, буде вже другий такий стіл на одну кімнату. Але то вже не зовсім стіл, скоріш робочий простір. З зоною відпочинку…під ним. Важко пояснити, але сподіваюсь що все вдасться зробити так як хочу, і напишу статтю у блог на цю тему. Виключні часи вимагають виключних рішень і виключних проектів. В цілому цікавість цього проекту буде ще й у тому, що…стіл зможе змінювати свою висоту чи…зовсім зніматись і прибиратись, бо конструкція буде навісна. Комплектуючих взяв з запасом, тож все має вийти…

Сьогодні свято у дівчат…

..сьогодні не буде танців. Бо хлоп’ят нема. Заблочені – засранці.

У січні було 3675 відвідувачів і…4683 переглядів. У грудні (на зараз) 495 відвідувачів і 652 перегляди. 527 з них із України. Статистика дивна штука. Бо 1806 переглядів блогу було у січні з України. Тобто, принаймні на поки, виходить так, що по російськомовним запитам зацікавленість у людей в січні була у 3+ рази вище. Цікаво, чи не так?

З точки зору логічних людей – мабуть, останнє, що слід робити (якщо ви заробляєте на сайті) – це перекладати його українською. Принаймні, така ситуація була у січні, зараз важко сказати. Як і те, що буде через рік.

Більшість відвідувань по статтях, котрі відносяться до енергозабеспечення будинку. Живленням від батарей велосипедів. Тощо…

Вакуум у голові не дає якось зрозуміти – до чого мені, взагалі, ця статистика. Бо ж я не заробляю на тому всьому. Але завжди полюбляв цифри. Чи люблю я їх зараз? Мабуть, зараз важливіше 100к вбитих москалів, ніж те що блог відвідують 0.5к людей з України. Ми любимо статистику. Любимо цифри, котрі зростають. І не любимо їх же, коли це відносно нас у мінус. Уф..