Котрі мають певне ім’я. Типу якщо один Пєтя зробив дурість, то інший зробить те ж саме. Цікаво, що зараз я пішов далі. Тепер я ігнорю людей за всіма ознаками. Ти психолог? Тааак…який там психолог мені фігню зробив…ігнор! Ти багато чим займаєшся? Окееей…хто там багато чим займався і зробив хрєнюшку…Тааак…ти близька і зрозуміла мені людина? Іди зовсім нафіг, бо явно зробиш якусь фігню, котрої від тебе не буду чекати, бо ж знаєш мене як себе…
Що ж. Треба визнати, що Даша була останнім цвяхом у кришку труни під назвою “моя соціальність”. Раніше я шукав близьким мені чимось людей. Близьким по духу. Але коли знаходиш своє соціальне віддзеркалення і воно тобі робить неприємно, то…загалом, нащо тоді когось шукати? Це як шукати граблі. Котрі завжди десь під ногою…
Технічно я в прірві, але я не хочу з неї вибиратись. Просто тому що в прірві ти сам, а значить ніхто тобі нічого в ній не зробить…
стрічку інсти у Толі Царьова. Зайшов на сторінку гурту. Прочитав коммент-відповідь гурту про:
“да никто вам ничего не обещал и не должен. Мы давали и даём вам музыку, которая вас поддерживала и поддерживает. Этого достаточно. Но мы вам ничего не должны, не обещали, и ничем не обязаны. Мы вас вообще не знаем и вероятно в глаза не видели. С какой стати вы решили, что посторонние люди вам что-то обещали? Валить все на левых людей, лично которые вам ничего не сделали, прикрываясь неким разочарованием – это слабость. Вы ничего не знаете про нас, про нашу жизнь ни до, ни сейчас. И не имеете никакого права давать оценку и судить. Вам просто нужно найти кого-то для обвинения и вы пошли легким путём.”
і от, з одного боку, розумієш що він правий. Типу – вони ж не підтримують війну, і все таке. Вони навіть концертів зараз не дуже дають, відмовились грати на стадіоні центрального спортивного клубу Армії (не виключаю, що через назву, загалом же це можно було написати як ЦСКА, бо ніхто з нас ніколи не знав того розшифрування). Але коли ти читаєш ці слова, то тобі перед очами летить все те лайно пропагандонів, котрі кажуть “єта нє ми, єта ви всьо сдлєлалі”. Тобто, тупо, по звичайному скажи “у нас сім’я. У нас діти. Їх треба якось годувати, і на жаль ми не можемо публічно виступати проти війни, висловлюючи таку позицію. Ми співчуваємо українському народу і нам прикро, що наша країна таке робить” – за таку фразу до вас навряд чи хто причепиться, але ти будеш бачити позицію колективу.
Загалом же ш, прикро не те, що такі люди публічно не виступають проти війни. Прикро те, що вони використовують формулювання, котрі як під копірку є формулюваннями з їх телевізору…щоб було зрозуміліше – приберіть з цитати слово “музыку”, і уявіть, що це промова якогось депутата…
Ps а ще смішніше, замініть “музыка” на “грєчка”. Депутат, все ж таки…
Ні, на жаль, це не ще один різновид кантрі-музики. Це полуночне тіло..Нормальні люди таких як я обходять десятою дорогою. Не нормальні пробують мене “надуріть”. Я таких люблю, загалом перегризати їм глотки. Бо ж якщо ти знаєш, що тебе розводять, то…чому б і ніт? Кинув номер картки. Смішно, але номер картки якоїсь церкви (я ж особливо релігійний. То ж полюбляю додавати собі ще балів, щоб потрапити саме в пекло). Щоб номер картки сприймався додатком типу Приват24 і не писав, що “шось не те”.
Загалом, на цей раз я не планую писати статті, чи ще щось. Чисто just for fun розвожу розводилу…а ви чим займаєтесь о третій ночі? 🙂
А…спите…тю…
Колись, коли мене розводили гопніки, точніше намагались те зробити, після разу 3 чи 4 я задумався, що мені хотілось би знаєте що? Розвести гопніка. Ну типу “дай гривню, через п’ять хвилин повернусь і дам дві”. Гм…може в нього попросити грошей на таксі, чи як?..гм…
Загалом, це скоріш за все бот. Бо ж…
Гугл знає, що в Nigeria country є бегемотики, а він ні. Якось до мене в Скайп відписала сексапільна білявка (я впевнений, що саме такою і була) і хотіла познайомитись. Я був не проти. Через певний час вона сказала, що в неї є якісь там фото, і вона мені їх скине за гроші. Стати жертвою продажного кохання мені не вдалось, бо ж виявилось, що на тупі питання вона відповідала досить розумні речі. А розумні речі то не для мене, то ж я зрозумів що закохався у бота, і наша розмова з ним швиденько закінчилась.
Як казали в одному серіалі, “сьогодні ми багато чого зрозуміли”. В першу чергу – коли від вас щось хочуть, причому цілеспрямовано, не соромтесь кинути в мессенджер якесь тупе питання. Можливо, вам пощастило потрапити на бота.
..а я от сиджу і згадую назви композицій, від яких ревів…точно це “Ніхто не спасе”. В іншому…26 серпня кожного року я закривався в собі і знаходив собі нову композицію, котра відкликалась в мені болем. День пам’яті. Так сталося, що коли я став простіше сприймати ті події – я більше не міг плакати. Загалом, воно й логічно. Якщо ти не плачеш по тому, що в тебе когось не стало – то що в цьому клятому світі ще може викликати такі самі емоції окрім якоїсь іншої смерті чи втрати? Мабуть нічого. Сварки не рахуємо, то інше.
Найбільш яскраво емоційно в мені звучав альбом Zero People “Краса”. Там 90% композицій про біль, самотність, далеку надію, і відчай, котрий завжди десь поруч. І хоча позиція ігнорування колективом ситуації в нашій країні мені дуже не сподобалась і я поставив хрест на прослуховуванні композицій, я все одно продовжую вважати, що цей альбом є таким собі “парацетамолом душі”.
Для мене достатньо двох рядків…точніше двох цитат…
“Скажи, каково это жить, когда твоя любовь Такая огромная и больше,чем весна, Так удивлённо глядит на этот мир, Не понимая, зачем она нужна..”
“Вот бы понять людей, так проще их спасать. Вот бы понять, как можно просто жить вдвоём. И научиться не отводить глаза От глаз человека, что в зеркале моём..”
Мабуть, втрачаєш частину душі, коли втрачаєш віру в людину, котра цю саму частину душі тобі відкрила…Lizer туди ж…та й загалом, Animal’ів…
Цікаво, що цю саму главу можна закрити словами його ж…
“И в жизни такое бывает Когда тебя вечно куда-то несёт И вроде только всё было нормально Но резко теряется всё в один счёт
А прошлое тлеет в сером тумане Да ты и не в силах его поменять И как с этим смириться, не знаю Наверное, надо уметь отпускать
Внутри нас что-то погибнет и возродится цветком И снова яркое солнце скрывается за горизонт И всё, о чём ты мечтал, прям на глазах догорает Что сделано, то сделано, пускай эта песня играет
В жизни так бывает Ты кричишь, но никто не замечает Когда что-то внутри тебя Навсегда умирает”
Помітив дивну річ. От кожен раз, коли ти щось робиш і думаєш “ух…замагахвся. Треба взяти чогось смачненького і посидіти відпочити” – наступний день виявляється ще більш важким, але вже не можеш дозволити собі “посидіти і відпочити”.
Ну…не буквальна, звісно. Але завжди виглядає як якась бімба, коли я збираю позачергову батарею для живлення..час покаже, наскільки воно було потрібне, але…соняшна панелька вже теж майже їде…то ж навіть без бензину є варіанти не лишитись без світла о,О
Торгівельний досвід важко з чимось порівняти. Це психологія на пару з купою інших наук (математики, як мінімум), за що мені, мабуть, і подобається цей напрямок. Часто я можу здаватись хамом, але це більше від розуміння, як воно все далі буде йти. Не зовсім доречне порівняння, але це як симпатична дівчина і кавалери, котрі намагаються до неї клеїтись. В більшості своїй дивлячись на людину, ти розумієш, чого від неї чекати. Є “тихоні”, котрі роблять замовлення нічого не питаючи. Є говорливі – хто все роспитає і…не купить. Чим більше питать задає людина – тим менше шансів, що вона у вас щось купить. Питання можуть бути по суті, чи відсторонені. От Сашку бісить, коли їй на акаунт прилітає “Здрастуйтє Олександро”. Ще більше коли “Здрастуйте Сашенька”. Ще більше, коли річ йде про якусь техніку, і людина наче шепче їй “Сашенька…позовітє сюда мужчіну. Мнє нужно уточніть то шо ви нєзнаєтє”. Тіко “Сашенька” ще років 8+ назад могла цілком повністю розібрати ноутбук і почистити його. Тож фз, хто більше “Сашенька”. Повернемось до теми.
Є люди, котрі торгуються і не беруть, є ті що не торгуються. Оцим крайнім я полюбляю робити знижки. На доставку чи просто. Бо мені приємно скинути пару сотень. От сьогодні дівчина написала за планшет, а я дивлюсь, а у неї прикольні роботи. От як варіант
Вона їх малює акриловими фарбами на склі і продає на ОЛХі. Кайф жеш? Кайф! Я їй і пропоную – я роблю знижку на планшет на 500 грн, а вона мені відправляє роботу (найдорожча в неї 300 грн). І їй приємно – що роботу продала, ще й знижку отримала. Стосовно робіт – коли на Девіанті я заходжу в чийсь профіль і бачу там знімки і малюнки – я частіше лайкну малюнки. Люди мають властивість дуже трепетно відноситись до відгуків на свої роботи. Якщо ти не вмієш малювати – ти хоча б можеш завжди морально підтримати тих, хто це вміє робити.
Часто знижки роблю, коли бачу що це саме потреба у людини. Чи то ноутбук якийсь для дитини, чи людина полюбляє Пентакси (камери, тобто) – і я знаю, наскільки це рідкі люди, хочеться якось їх підтримати. Отак і зараз. Дивлюсь на ціни на панелі соняшні у нас – 9500-12000 грн. За 100 Вт панельку. В Америці виторгував собі за 60 доларів. Ну ще доставка, ну хай 100 доларів. 3700 і 9500 різниця таки є. Якщо вдастся, може вичеплю пару-тройку і привезу. Зараз такі штуки у нас будуть актуальні. Мені копійка, а комусь можливість значно дешевше купити те, в чому може виникнути потреба…
Якось графічні планшети привозили. Я й порахував. Що близько 30 людей завдяки мені отримали можливість бюджетно (м’яко кажучи) малювати, і заробляти тим на життя, чи вдосконалювати свої навички. І тут просто приємно розуміти, що ти робиш комусь це доступним. В магазині такого плану графічний планшет коштував разів у 4-5 дорожче. А країна у нас, все ж таки, відносно бідна…
Я не дуже люблю людей, але мені цікаво спостерігати за їх реакцією в тих чи інших ситуаціях. Торгівля часто дозволяє відкрити щось нове в людях, чи цікаве. Чим більш дивніша категорія товарів, котрі продаєш, тим більш приємніші люди тобі трапляються. Мабуть, найцікавіші зустрічались коли ми продавали щось диковинне з комп’ютерних залізяк, бо такі штуки рідко кому були потрібні і, загалом, під якісь проекти. Інша категорія цікавих людей відносилась до часі, коли продавали щось з категорії 18+. В певному сенсі, люди пускають тебе в якусь одну з найпотаємніших частин свого життя. Була от молода парочка, котра приїжджала до нас на шикарному білому мотоциклі. Кілька разів щось брали, щось питали. Дивно, але приємно з такими диваками спілкуватись.
Коли ти дивишся на продавця в магазині (на касі, наприклад) – в тебе відчуття, що то якийсь робот сидить. Але повірте. В них світ значно ширший і більший за ваш. Бо досвід, який вони бачать і отримують кожен день – значно ширший за наш. І часом цей досвід досить цікавий, щоб його ігнорувати 🙂
В мене якось був цікавий досвід, коли я працював на виборах, тож почну саме з цього (це мала бути частина іншого тексту, але надто вже багато написав)
Хоча виборча робота від торгівлі далеко, втім було цікаво спостерігати за…самим собою, в першу чергу. Коли ти працюєш на виборах і проводиш соціальні опитування, твоя робота полягає в тому, щоб мати контакт з людьми. У 17-18 років для мене це було досить важко. Але ж робота є робота. Чим старше ти стаєш, тим більше певні фрази видають в тобі якогось збоченця, бо ж важко пояснити, що в звичайному житті ти б ніколи не наважився підійти до когось, а тут хлопці, дівчата, старі, молоді – тобі до всіх треба звертатись і щось питати. Ти маєш переступити через себе і почати діалог. В тебе дві руки, дві ноги, одна голова, але лише в той період часу і в тій ситуації я не бачив в собі якусь неповноцінність, коли вільно звертався до дівчат, бо ж…то ж моя робота, я ж нічого такого. Це було дивне відчуття і цікавий досвід, коли втома і потреба в грошах заставляють тебе забити на принципи і сором’язливість. Тай жіночка, з котрою працювали, була весела. То ж якось…як би сказати. Коротше та робота нагадала мені, коли в фільмах якийсь задрот заходить на модну тусу, і там перед ним відкривається якийсь нереальний світ. Для мене цим світом була та робота. ї
Коли ти сором’язлива людина, тобі треба якась причина, щоб переступити через цей сором. І якщо ти цього не зробиш, за тебе це ніхто робити не буде. Це як арахнофобу засунути руку в банку з павуками…і не накласти анчоусів в штані тільки з людьми 🙂
Задумався…мене не люблять ті, хто їздять на велосипедах, бо ж я їжджу на електровелосиреді (а то “не комільфо”), але й мене не люблять ті, хто їздять на мопедах/мотоциклах, бо ж я кручу педалі. Мене не люблять ті, хто не п’є, бо ж я часом п’ью, але й мене не люблять ті що п’ють, бо ж щоб я пив мені треба щось вишукане типу ром-коли, чи приємного вина, чи темного пива. По такій логіці, виходить, що я хіпстер?.. о.О
