Позначка: люди

Кращий варіант себе

Ми звикли завжди з кимось себе порівнювати. Бачити чиєсь життя крізь якийсь світлофільтр, котрий, умовно, назвемо “Кращий”. Який у вас світлофільтр на камері? А…”Кращий”. Я одразу так подумав…

І от цей самий “Кращий” завжди не дає нам спокою. Хтось бачить крізь нього кращим своє минуле життя. Події, людей, відчуття. Хтось бачить крізь нього кращим життя когось іншого, чия історія не має нічого спільного з твоєю. Окрім, мабуть що, вашого з ним знайомства. Але що таке “Краще”?

В житті навколо я встигаю бачити і тих, в кого життя (на мою примарну думку) краще, і тих, в кого воно значно гірше. Цілком успішні люди з фотокарток не завжди є такими у житті. І навпаки, сумна людина може мати нереальний внутрішній світ, в який вона втікає, коли знаходиться поза чиїхось очей. Завжди є внутрішній і зовнішній світ. І я думаю, що якщо в одному з них все добре, в іншому, скоріш за все, відбувається срака. Такі справи…

Олексій би ржав…

Ні…не через те, про що це меморіал. Бо його реальна історія досить сумна. Але, часом, речі носять одну назву і два різні сенси…тож…

“Від себе-то втекти можна, а от від…меморіалу..”

Щоправда, “y” та “u” переплутані місцями, як і дати, бо ж…сподіваюсь, що 2007-2023 на ньому виглядали б більш к місцю, ніж 1943-1944. Дивне співпадіння, але часом я не забобонний, і співпадіння випадкові

Концентрований розчин

Якщо зі своєї “холодильної” освіти я пам’ятаю щось типу…ай, добре. Нічого я з неї вже не пам’ятаю. То з хімічної щось спливає в голові на тему “концентрованого розчину”. Відповідно, це про співвідношення основної і додаткової рідини. У спілкуванні люди теж розчиняються, і лише випадок вирішує, хто є “основною”, а хто “додатковою” рідиною. Переводячи в більш зрозумілу площу – з часом спілкування вичерпується з того чи іншого боку. І це закон. Але закони є, щоб…їх порушувати?

Я дивився на світлини старих друзів. Згадував ті чи інші моменти. Дивився, як вони змінились за цей час. Ці люди знали мене більше по часу, але що саме вони знали про мене? Яку частину встигли побачити, поки ми один в одному просто не розчинились? Є реакції, коли випадає осад. Є реакції, коли рідина в пробірці стає каламутною, або, навпаки, чистою. Крізь хімію можна провести будь яке знайомство у нашому житті. Досвід відносин показав мені, що розчин може бути концентрованим навіть крізь роки. З певним життєвим осадом, вибачте, досвідом, але ж осад – тільки частина пробірки.

Я задумався над тим, наскільки людям для дружби постійно потрібні нові люди. Тобто, який шанс, що буде людина, котру ти не станеш міняти? Або ж міняти чи доповнювати? Бо в кожного є свої інтереси і всі різні. Тому неможна знайти в одній людині “друга для всього на світі”.

Будь яка реакція залежить від якості складових. З поганих яєць навіть омлет не зробиш, а з добрих і бісквіт шикарний вийде.

Мій внутрішній Каер Морхен лютує. Хоч іноді ж з моєї токсичності мають з’являтись відьмаки друзі?..

Все це знов

Цікаво…

Цікаво те, що не дивлячись на текст:

Вже, мабуть, запізно ламати цей лід.
Не вистачить кисню дивитися вслід.
Давай все спочатку, без зайвих розмов.
Ти мовчки кричала: “Не повертай все це знов!”
Не повертай все це знов…

Останнім часом повернулись дві речі. Перша з них спілкування, а друга – я знову з Панасоніком. Щоправда, тепер з G80, але ж ми знаємо…і відносно обох, ухм…подій, немає відчуття того самого. Про що написано…

Цікаво ще й те, що я тільки що дізнався про те, що була російськомовна версія. І вона, дещо, зовсім інакша…бо ж, бо ж…

Губляться сенси всіх правил твердих
Обірвані семпли під звуком від них
Ще трохи й зависну, заляжу на дно
Ми рідні, ми різні
Ти не повертай все це знов
Не повертай все це знов
Ти не повертай все це…

і

Рваные раныНаполнены льдомВ ушах океаныС раскрашенным дном
Холодный по венамТебя унесетСоври всем изменам
И не возвращай это всёНе возвращай это всё
Здається, в мене між камерами менше різниці, ніж між цими текстами з точки зору посилу 🙂

Листування

Зловив собі на думці, що листування надихає мене саме по собі. Згадуючи, як полюбляв у дитинстві з подругами спілкуватись листами. Телефон то було дорого, а от лист…в ньому ти можеш розповісти все що завгодно. Але мова не про нього.

Листування то ще гарний інструмент до певних роздумів. І от, у розмові, я замислився над тим, що я завжди був емоційним наркоманом. Розуміючи наслідки цього відносно моїх контактів і загалом у житті. Стало цікаво, наскільки можна підтримувати натхнення, котре викликане кимось, більше ніж тимчасово. Знову ж таки, у стосунках я навчився те робити. З іншими людьми, котрий ти не маєш обмеження спільним приміщенням, це важче. Важче, бо багато емоцій губляться по дорозі. Через те люди зникають через певний час. Бо емоційно спілкування вигорає.

Зі зворотнього – якщо спілкуєшся з людиною, котра живе емоціями. Який, взагалі, шанс, лишитись для когось цікавим? Депресивний я сказав би “ніякого” і хлопнув екраном ноутбуку. Але ж, але ж….

Думаю, є певний механізм. Механізм, за яким ти можеш лишатись цікавим крізь час. У стосунках, наприклад, ми постійно щось обговорюємо, розмірковуємо, хоча живемо разом 10 років. Але завжди є про що поспілкуватись. У стосунках все легше. У спілкуванні ж…

Чим цікаве це спілкування? Тим що я проговорюю свої думки. Тобто, не лишається якихось прихованих думок чи емоцій. Ти відкритий до людини, як вона до тебе.

Якось давно в мене був пост. Я не зміг його тут знайти, тож він був або у Дайрях, або на Лірушці (фак…я її видалив, тож не знайду там вже). Він був про пісню Фльор..а саме “Человек 33 черты”. З неї почалось моє знайомство з гуртом. І певний час я навіть шукав цю саму людину. Образ, котрий був створений у голові. Я шукав друга. З часом я розчарувався в цій ідеї. Бо ж, бо ж…

Загалом, будь яке спілкування має дві дороги – або у пекло, або у пекло. Стало цікаво, чи може бути інакше. Половина мене думає, що якщо промовляти всі речі, то розуміння між людьми більше. Інша половина вважає, що це від того не залежить.

“То что тебя не убивает ты больше не бери
И от того что не вставляет беги, беги, беги
Мы баловни судьбы, а значит у нас кармический карт-бланш
Смотри не прое**, смотри не прое**”(с)ОП

Ось так ми і втратили цноту, в останнє не втримали сліз…

А ти так боялась поту, а я так боявся валіз…(с)Хливнюк

Продовжувати читання Ось так ми і втратили цноту, в останнє не втримали сліз…

Від слів твоїх віє теплом…

Хотілося б дізнатись, як так трапляється, що на початку року в мене все добре. Почуття якоїсь ейфорії. Сподівань на краще…і я, якимось магічним чином, примудряюсь просрати це все за пів року чи трішки більше. Втратити контакти, розірвати зв’язки. Впадати в таку собі соціальну депресію. Тобто винирювати зі всього того, що надихало…

Я не шукаю більше тимчасових зв’язків. Точніше я не бачу більше в цьому рішення. Мені більш менш зрозуміло, як підтримувати звичайні стосунки. Тобто, там, де у всіх проблеми, я розумію як робити так, щоб ти не “звикав” до людини. При цьому я не розумію, як не звикати до співрозмовників. До друзів. Завжди заходити в них щось цікаве. Надихаюче.

Рік тому я розмірковував на тему типу “ну хоч Сашу не просрав”. Мовляв, я знову спілкуюсь з людиною, котра своєю творчістю надихала. Але мені важливе розділення якихось моральних цінностей, навіть коли мова йде про друга. Рік пройшов. Я вже розмірковую, як не просрати це спілкування.

Я не погоджусь, що в моїх відносинах (сімейних) всі проблеми виникають через мене, але я погоджусь що більшість з них, все ж таки, через мене. І, мабуть, всі проблеми в відносинах з людьми виникають або через мене, або через моє сприйняття якихось речей.

Мені пощастило бути у відносинах з людиною, якій я можу розповісти все що завгодно і вона спробує максимально зрозуміти мене і мою точку зору. Русь. Не просри ще одну людину, котра якщо не зрозуміє всіх твоїх тарганів загалом (бо ж, бо ж…), то хоча б не побіжить від тих, про котрі ти розповідаєш.

Часом 10 більше ніж 90…

Свого часу була історія, коли в далекому 2015 були певні складнощі і певні питання. Тоді поруч з небагатьох був Олексій. Тоді ж, якщо не помиляюсь, він дозволив інакше подивитись на відносини, сприйняття, і інші речі, і…зробити так, щоб я не допустив помилок. І в мене це у мозку чомусь сплило фразою “Олексій посміхається” (мабуть, тому що “Один глаз плаче, інший сміється”. Бгг). Це вислів, умовно, відносно того, що сталося не так, як збиралося. От і сьогодні “Олексій посміхається”.

Я пишу сюди багато особистих речей, що важливі для мене. Хай щось лишиться для себе. Без публікацій..

Ps нам потрібен мерч-монетка, де одне око сміється, інше плаче. Терміново. Тоді приймати рішення в житті було б значно легше..

Ти інакше почнеш дивитися на світ

..коли зрозумієш, що ті, що, як тобі здається, роблять щось для тебе, насправді роблять це для себе.

Дилема відносин між людьми в тому, що коли люди кажуть щось у дусі “я без тебе не зможу жити”, це саме “я” завжди на першому місці. Це більш зрозумілий приклад про що я…якщо так подумати, ми вертаємось до когось не тому, що їм без нас погано, а тому що нам без них. Сюди можна приплюсувати думки Олександри про колишніх, котрі завжди десь “на орбіті”. Бо ж, бо ж…

Лицемірний людський світ, де все робиться заради себе.

Хтось каже, що від любові до ненависті один крок. Я б прибрав слово “любові” і виміряв час кількістю записів. Деякі люди, щоб до чогось прийти, прислухаються до чиїхось порад. Не завжди порад з добрими намірами, але ж. Мої роздуми – це ніж. Ніж, котрим я відрізаю від себе пухлину. В певний час. А в інший, навпаки, захоплюю себе чимось або кимось. Сам собі психолог. Сам собі психопат…

Цікаво, що нерви…

..впливають на той чи інший стан. От помітив – щойно перенервую і погіршується та річ, котра є проблемною зараз. У детективних фільмах і серіалах, коли у героя хочуть про щось дізнатись, нерідко звучить фраза у дусі “скажи зараз, поки я зможу тобі допомогти”. Натякаючи, що далі буде гірше.

Чим далі, тим менше я розумію дві речі. Чому ця людина мовчить. І чому вона виникла в моєму житті знову. Я давно не маю принципів відносно людей, з кими не спілкуюсь певний час. Типу, можу не спілкуватись, а потім хоп! Знову почати. Як нічого не було. Але все це завжди має якусь причину.

На весіллях є така фраза, котру полюбляю більш за все. Звучить приблизно так “Якщо у когось із присутніх тут є причина, чому вони не можуть одружитися, говоріть зараз або мовчить навіки”. От і я хочу або почути причину, для чого це спілкування потрібне нам обом, або ніколи більше не згадувати про нього. 20 на 80 наблизилось до 10 на 90

Ps люди для мене теж “питання”. Я не люблю питань, котрі не закриті. До неділі?..