Позначка: українською

Сором

В мене якось був цікавий досвід, коли я працював на виборах, тож почну саме з цього (це мала бути частина іншого тексту, але надто вже багато написав)

Хоча виборча робота від торгівлі далеко, втім було цікаво спостерігати за…самим собою, в першу чергу. Коли ти працюєш на виборах і проводиш соціальні опитування, твоя робота полягає в тому, щоб мати контакт з людьми. У 17-18 років для мене це було досить важко. Але ж робота є робота. Чим старше ти стаєш, тим більше певні фрази видають в тобі якогось збоченця, бо ж важко пояснити, що в звичайному житті ти б ніколи не наважився підійти до когось, а тут хлопці, дівчата, старі, молоді – тобі до всіх треба звертатись і щось питати. Ти маєш переступити через себе і почати діалог. В тебе дві руки, дві ноги, одна голова, але лише в той період часу і в тій ситуації я не бачив в собі якусь неповноцінність, коли вільно звертався до дівчат, бо ж…то ж моя робота, я ж нічого такого. Це було дивне відчуття і цікавий досвід, коли втома і потреба в грошах заставляють тебе забити на принципи і сором’язливість. Тай жіночка, з котрою працювали, була весела. То ж якось…як би сказати. Коротше та робота нагадала мені, коли в фільмах якийсь задрот заходить на модну тусу, і там перед ним відкривається якийсь нереальний світ. Для мене цим світом була та робота. ї

Коли ти сором’язлива людина, тобі треба якась причина, щоб переступити через цей сором. І якщо ти цього не зробиш, за тебе це ніхто робити не буде. Це як арахнофобу засунути руку в банку з павуками…і не накласти анчоусів в штані тільки з людьми 🙂

Хіпстер

Задумався…мене не люблять ті, хто їздять на велосипедах, бо ж я їжджу на електровелосиреді (а то “не комільфо”), але й мене не люблять ті, хто їздять на мопедах/мотоциклах, бо ж я кручу педалі. Мене не люблять ті, хто не п’є, бо ж я часом п’ью, але й мене не люблять ті що п’ють, бо ж щоб я пив мені треба щось вишукане типу ром-коли, чи приємного вина, чи темного пива. По такій логіці, виходить, що я хіпстер?.. о.О

Тим часом, блог перекладено…

Щось почистив, щось відредагував, щось видалив. Десь тиждень на все пішов, та й косяків по текстам, певно, багато, але то вже легше читачів (якщо такі будуть, бо те що я зробив приблизно звучить як “знищити сайт” для Гугла) попросити, щоб відписували по помилках. Бо ж я манав перечитувати персональну “Війну і мир”, та й як завжди – щось та не помітиш. Вже як є…

Трішки відійду від стану “лємончіка”, і напишу як то робиться, загалом. Бо ж може хтось такий дурний як і я, вирішить перекласти все українською. Але що цікаво – то там, то сям наблюдаю оці от “дякую за українську”, не те щоб мені воно треба, а просто знаю (ок, скажімо так, вангую), що ніхто не оцінить всіх тих трудів. Але в нашому житті є принципові речі. Коли ти робиш щось, щоб було саме так, а не інакше. Тож, в певному сенсі, це не від щирої любові до всіх україномовних людей, бо ж серед них теж бувають ті ще тварюки. Це всупереч тим російськомовним, котрі заходять на сайт через ВПН з Буркіна-Фасо, щоб…пхах, тепер вже прочитати статтю українською.

Як казалось у БК, “Раймонд К.К. Хессел, сьогодні вечеря задастся тобі надзвичайно смачною, а завтра буде найпрекрасніший день у твоєму житті.” – загалом, завтра ми побачимо нульову статистику блога. Такий собі нульовий день, в певному сенсі. А далі буде видно, наскільки блог оживе. Це як пересадити рослину в новий горщик…

Сьогодні ти граєш джаз…

..а завтра закінчились генератори. Буквально, самі гляньте:

Ще й ціна вказана на 3000 дорожче…загалом, часто буває так що я якусь дурницю купляю і воно доречно. А тут ось. Завтра, мабуть, зовсім по магазинах будуть сови у-укати…

Гм…

Несподівано згадав елементі Пельтьє (так-так, це те саме, про що згадуєш о другій ночі..). Якщо не помиляюсь, ними можна отримати електрику при нагріванні. Стало цікаво, скільки можна “зняти” електроенергії, якщо закріпити їх на…трубі димоходу твердопаливного котла! О,о

– Я лікуюсь…

  • Від чого ви лікуєтесь?
  • Від людей…

Не дивлячись на рід своєї діяльності (загалом, торгівля), навіть по роботі я намагаюсь триматись на відстані польоту кулі від людей, котрі в мене викликають незручності. От як сьогодні

Він: – заберу за 5500″ (річ коштує 6500)
Я: – торгу немає
Він: – давайте за 6000 по місцю без доставки

поки я мовчу, він встигає вже написати у вайбер по номеру з оголошення, подзвонити у вайбер, я його блокую у вайбері, далі він знову пише на сайті:

Він: – без торгу купити хочу де можна подивитись

я його ігнорую, бо знаю що такий приїде, покрутить, скаже “ну давайте ну хоч 200 грн скиньте. Ну я ж по місцю. Я ж забираю. Ми ж в Україні” (раніше, коли жили в Одесі, був аргумент “ми жє в Адєссє, ну как же бєз торга”. Одеса до війни то регіон під назвою “трішки рашки в Україні”)

він встигає створити ще один акк, написати “Доброго дня цікавить ноудбук ще продається?” (коли людина вважає, що річ називається ноуДбук, це мені показує рівень розвитку людини. В кращому випадку людина безграмотна, в гіршому бидлота якась)
====================================

Загалом, більшість людей викликає в мене відчуття незручності, коли ми починаємо або сперечатись, або просто розмовляти про речі, котрі я не сприймаю нормально (от як ті сусіди, в котрих дитини не стало, і було достатньо того що вони забивають худобу, щоб не дуже мати бажання з ними дружити, бо ж одна справа купити щось тваринного походження в магазині, а інше когось вбивати заради того). І тут, як кажуть, розвилка. Або я маю навчитись ігнорувати певні трігери, щоб позначати собі “всі люди не ідеальні, і я не ідеальний, і тому грець з ним”, або ж я маю ще більше ігнорувати людей як таких, тобто навіть не починати контакти щоб не з’являлись оці трігери.

Смішно, бо я бачу кожен раз купу моментів, де я б міг зайвий раз заробити, або обзавестись файними контактами з кимось, хто міг би бути корисний мені, але своє “я” ставиться вище тої користі котру можна отримати. Тож я залишаюсь собою і залишаюсь там, де я є, а не де міг бути…

======================================================

Ps смішно зараз дивитись на людей, котрі “тригерять” себе тим що “я не знаю на кого вчусь”, “я не знаю, ким я буду”. Кмон…в 17 років я теж не знав хто з мене буде і що з мене буде. Суть життя в тому, що воно само тебе направить по потрібній стежці. Чим далі тим більше почну вірити, що це все запрограмовано, ми живемо у Матриці (ні, не тій, що зробили вже “сестри”, а нормальній, без Джона Уіка у головній ролі, але з Нео), і все а-та-та-та-та…

Гугл бл.

О майже четвертій ночі я, звісно, сонний, але…не настільки сонний, щоб не помітити як Гугл не любить сам себе. Тому фразу “Гугл ок” з російської переклав на українську як “Гугл бл.” Не на що не натякаю, але здається, що Гугл “дістав” (м’яко кажучи) сам себе..

Цікаво, що…

..дорослим чоловікам надурити жінок-однолітків важче, ніж тих, хто молодше, хоча б, років на 5. Також цікаво, що є вік, після котрого все змінюється. 30-35? Я б сказав, що скоріш 35-40.

Як приклад, сьогодні наткнувся на пост, де чоловік віком близько 25, повчав дівчину котрій близько 18. Він так само міг сказати дівчині, котрій 30-35, щоб вона “поспішала когось шукати”, бо “лишиться сама”.

Я ж просто процитую Кімнату Гретхен…”Самотність – це модно у цьому сезоні”

Творчий зріст..

Цікаво дивитись свої записи, що робились 6 років назад. Пости про музику, про ігри. Технічні статті туди ж. Навіть коли була лажа з картинками – я їх додавав в старі пости і не перечитував, а зараз, всеж, пробігаю очима..бачу те смішне виділення абзаців, та й загалом, як було написано…цікаво бачити, як змінюється твоя манера написання одних і тих самих речей. Підхід змінюється. Ти починаєш більш досконало робити свою справу. Це не ті речі, на котрі ти вивчишся в інституті – це те, що отримуєш з досвідом.

Технічно в моїх текстах і постах безліч косяків (і тих що були, і тих, що зараз є), але тексти все одно мої. Зі всіма моїми і їх косяками… 🙂

“Напевно, краще нам піти у свої світи…”

Чи є різниця між україномовними українцями і російськомовними? Ні…
Чи є різниця між українцями, як такими, і іншими людьми, котрі знаходяться “на орбіті” України? Так.

Ми можемо сратись між собою, і це типу норм. Норма суспільства, якщо вам так буде ясніше. А от коли ти срешся з кимось з іншої країни, навіть при тому, що він розуміє твої слова, а ти його – ви дуже різні. У вас різні погляди на світ. В певному сенсі, так, у вас різні світи. Заплутано? Ок. Поясню інакше.

Ти можеш десять раз розуміти (хоч віддалено) польську, білоруську, чеську, чи будь яку іншу мову країн, що поряд з Україною. Але розуміння мови не дає тобі розуміння людей. Ти можеш чути їх, але не відчувати. А слова без “відчуттів”, як любов без почуттів.

Здається зараз я більше зрозумів слова Арестовича відносно тих же білорусів. В дусі “ми не будемо друзями. Просто є країна, що є по сусідству. Є ми. Не воюємо – і вже добре”.

Ну і…