Часом буває так, що мене не відпускає якась фраза. Зловив себе на думці, що сьогодні це фраза про те, що “мене родичі з’їдять”, якщо дізнаються що я допомагав сусідці. І…я підвис. Реально. В такі моменти я починаю підставляти змінні. Як це?
Ну…тобто. Ти задаєш собі питання – чому тебе мають “з’їсти”. Приходиш до думки – мабуть, тому що ти не робиш в себе, але робиш десь. Ок. Аргумент. Але яка кому різниця, як ти витрачаєш свій час?
Ще варіант..фз. Що ти їм не допомагаєш, але ж кожна людина вільна вибирати, кому допомагати, а кому ні. Тобто вона орієнтується на свій власний смак в цьому питанні, приблизно так само як людина не питає у родичів, який їй диван чи стілець взяти. Бо ж…яка комусь різниця, який стілець береш ти?
Одні люди уживаються з іншими, з котрими не уживається хтось третій, і…в цій всій системі якось виходить так, що ти є тою ланкою, котра уживається (чи пробує уживатись) зі всіма. Знаходячи свої плюси і мінуси у всіх.
Кожен раз, переїжджаючи кудись, ми дійсно беремо “себе” “з собою”. З принципами і правилами. І кожен раз, кудись переїжджаючи, ти спостерігаєш одну й ту саму картину, коли “зовнішні” люди намагаються нав’язати тобі своє уявлення про когось. Але ж, справа в тому, що кожна людина для кожної окремої людини буде “своя”. Вона буде бачити її своїми очима та й загалом. Тож…мені не зрозуміло, яка комусь має бути різниця, кому я допомагаю, чи як, чи що роблю.
Одне мені не подобається – ти не можеш поділитись тою радістю, що ти комусь допоміг чи плануєш допомогти, бо є одне золоте і єдине правило в цьому випадку – тебе зацькують. Не важливо, кому і чим ти допоміг і які ВЛАСНІ ресурси ти на те витратив. Чи то сили, чи то гроші. Мене часто питають, “чому я допоміг” чи ж нащо я щось зробив для когось…і мені набридло відповідати на питання, на яке я не хочу відповідати. Бо ж я не скажу комусь “ну вам подобається бути свинями і жити в своїй голові і ради себе або своєї сім’ї, а мені – ні”. Це ж пряма умова для конфлікту. А нащо ще один конфлікт в середовищі, де конфлікти самі по собі виникають?..