Позначка: музика

“Напевно, краще нам піти у свої світи…”

Чи є різниця між україномовними українцями і російськомовними? Ні…
Чи є різниця між українцями, як такими, і іншими людьми, котрі знаходяться “на орбіті” України? Так.

Ми можемо сратись між собою, і це типу норм. Норма суспільства, якщо вам так буде ясніше. А от коли ти срешся з кимось з іншої країни, навіть при тому, що він розуміє твої слова, а ти його – ви дуже різні. У вас різні погляди на світ. В певному сенсі, так, у вас різні світи. Заплутано? Ок. Поясню інакше.

Ти можеш десять раз розуміти (хоч віддалено) польську, білоруську, чеську, чи будь яку іншу мову країн, що поряд з Україною. Але розуміння мови не дає тобі розуміння людей. Ти можеш чути їх, але не відчувати. А слова без “відчуттів”, як любов без почуттів.

Здається зараз я більше зрозумів слова Арестовича відносно тих же білорусів. В дусі “ми не будемо друзями. Просто є країна, що є по сусідству. Є ми. Не воюємо – і вже добре”.

Ну і…

Вспомнилось, внезапно…или запно..

Катушкин пронесся перед глазами и опубликовал это

“В ней было что-то от ангела
И от шалавы.
С нее хотелось писать иконы,
А потом бросать их в канавы.

В ней было что-то от матери
И от отца,
Хотя я и не знал их обоих,
Да и ее я тоже не знал до конца.

В ней было что-то,
Чего я не мог разгадать,
Какая-то нелепая тайна.
Была она блядь или Тереза-мать?
Жила ли во Франкфурте,
Или вообще не на Майне?”

 

Залишатися друзями стало в біса важче

Ахах…тільки ж про це писав…і от…нде…в саме <3

Я витягую старі щоденники – із щасливішого часу,
Уявляла в них себе натхненною – так смішно зараз…
Вже не обіцяють: “усе попереду!”, знай повчають: “поспішай!”
Як можна мене, невпевнену, так різати без ножа?

Бо нам більше не двадцять, нам більше не двадцять…
У всіх сферах – суцільна нестача.
Додаю в закладки все, що бачу…
А як інакше? А як інакше?

Поки я на все не збайдужіла, видавай усі свої шпильки, стріли.
Ну, якого милого ми зустрілись?
Я і так сама все про себе знаю, що зла і надривна, вписала у твітер –
Сховати не намагаюсь, я кажу відкрито, а ти – все на вітер… на вітер…

Бо нам більше не двадцять, нам більше не двадцять…
Залишатися друзями стало в біса важче.
Ти не думай, я не нарікаю, я не плачу.
Вже ніколи не буде…

Про осінь…

..краще вміє Вакарчук

Віє вітер за вікном,
Лиє душу за столом,
Правда спати не дає.
Чуєш, як вона бринить?
Біллю грає кожну мить,
З нею ранок настає.

Осінь тепла, як весна,
Досі лине в ровінь з нашого вікна,
Нам дає надію.
Осінь тепла, як весна,
Просить так, немов з останніх сил, вона:
Не вбивайте мрію!

Мир создан для идеальных, но идеальных в нем нет..

Смотрю в зеркало. Волосы там где не надо, а там где надо прореживаются. Спина не ровная (ха-ха, зато попа как у Кадрашьян). Где тот я, про которого гопники в трамвае делали кумплиманты в духе “а может этого? Со смазливым еблом лицом”? Остался в возрасте 20 лет, примерно. В 20 лет, вне зависимости от пола, ты себя иначе воспринимаешь. Что более важно – иначе воспринимаешь других. Слишком запариваешься на внешности. Но пройдет десяток лет, и тебе становится плевать. Не настолько, чтобы перестать чистить зубы 1-2 раза в день, но настолько, чтобы перестать заморачиваться. Главное достижение себя после 30-ти это способность замечать вещи в других, которые не замешанные на внешности. Она отходит на второй план. Мне интересно, как выглядят те, с кем я общаюсь в сети. Но это не означает, что из-за их внешности будет зависеть – есть у меня желание с ними повидаться или нет.

В целом, рынок маркетинга замешан на том, чтобы сделать всех и каждого идеальным. Лучшие вещи, правильный телефон, стильный лук. Когда у тебя есть огород, словосочетание “стильный лук” рождает в голове совсем другие образы, ох. Я думаю, что умение замечать те или иные вещи, зависит от количества граблей, которые ты встретил на своем пути. Говорят, если их было достаточно много – ты перестаешь думать о том, какой модели у тебя телефон. В широком смысле – какая в этом разница, если вчера у тебя (по здоровью) умер какой-то близкий человек? Пожалуй, что никакой…

Задумался, какие мысли у меня будут еще через десять лет. Вангую, что это будет “ох…надо было раньше о пенсии думать..”. Шутка. Ведь мы поколение Курта Кобейна, просравшие свои “27”…

ps

Нерви українською о,О

Спогад, ким я був і ким зараз став
Під напругою дум
Хто вкрав, мій струм?

Погляд, розграбований як і міста
Залишився лиш сон
Та скрип, від струн

Бачиш я так втомився
Не можу знайти собі місця
Вибач я не навмисно
Там просто палає місто моє

І з ним я палаю сам…

Вибач, те що я не казав тобі вчасно
Як сильно люблю
Мою, сумну

Вибач те що я не такий вже смішний
І роблю що роблю
В цю злу, війну

Бачиш я так втомився
Не можу знайти собі місця
Вибач я не навмисно
Там просто палає місто моє

==================================

Враховуючи, що родом він з Покровська, в нього українська значно краща більшості “поновленоукраїномовнихлюдей”. Хто зустрічав людей з донецької області – зрозуміє, про що я. Дивно, але приємно. У плейлист…

Хочеш…ще?

Коли зі всіх пісень сподобалась одна – то не погано, то значить що вона дійсно сподобалась. На жаль, інша творчість не моя, але ця того варта..це той самий випадок, коли текст як текст сирий…але якщо додати музику, відеоряд (котрий нижче)…воно стає тим, що мало б звучати на радіо. З всіх пісень, що в них вийшли – ця досить приємна..

Давай відпускай таксі – воно тобі треба
Адже я купила сьогодні білизну кольору неба
У ньому є космос, у ньому ракети…
І космосу байдуже хто ти, і де ти..

І ми летим вище, ми летим вище..
Хочеш ще?..
Ми летим вище, ми летим вище..
Хочеш..ще?..

А я майстерно, псую тобі нерви
Так можна спіймати Мак Конагі і
Тримати його за обидві ноги
Майстерно…яка же я стерво
У тебе парфюм від Армана Базі
Що було в таксі – залишилось в таксі..

Ps те саме відчуття, коли герой кінця кліпу це ти, коли закінчилась ця пісня, і ти розумієш що основна творчість гурту інша…

 

Комфорт або “…хоч комусь ходити в кедах потрібно”

Что вообще такое комфорт? Что такое комфорт во время войны? И в целом?..

Для меня комфорт – это список наблюдаемых на Девианте. Это список, в котором ты наблюдаешь чье-то творчество. Иногда взаимно, иногда нет. Не важно. Ты вдохновляешь, уходишь в чей-то мир. Ты находишься где-то там…тебе нравится это странное чувство, будто тебя понимают. Будто тебя слышат и слушают…чего не всегда можно найти вне…почему-то вспомнилась эта композиция…

====================================

Я тобі не пропоную долити в келих
Я тебе не пропагую ходити в кедах
Та допоки будуть вилиті з срібла
Хоч комусь ходити в кедах потрібно

Я собі не пробачаю такого кроку
Я тобі не обіцяю легкого року
І допоки небо держать тополі
Я тобі бажаю легкої долі
Й важкого року

На потяг твій…

Ти дарувала мені останній
Подих твій холодний
Я міг лишитись
Годі слів пустих
І яскравих ліхтарів
Це все не схоже на нас останніх днів
Слізьми писала мені свої
Вірші, без ритму й слів
Я відчував та не розумів
Хотів залишити собі але
Не встиг на потяг твій
Пустий, кричав
Мовчала ти
__________________
Мій голос стих

Сколько можно ранить сердце свое, тряся
Бисером перед свиньями на переправе
С вами я здесь оставаться боле не вправе
Боле мне с вами не встретить-ся…(с)